Projekt serialu dokumentalnego · 10 odcinków
Na podstawie książki Steve’a Crawshawa
Zbrodnie wojenne i walka o sprawiedliwość
W 1859 roku szwajcarski kupiec zobaczył pobojowisko pod Solferino i uznał, że wojna musi mieć reguły. Dziś te reguły trzeszczą, a w Hadze były prezydent Filipin czeka na proces przed sądem, na który Stany Zjednoczone właśnie nałożyły sankcje. Dziesięć odcinków o tym, jak ludzie bez władzy zmusili władzę, by odpowiadała przed sądem. I o tym, ile z tego możemy stracić.
Bucza, Gaza, Iran, nakaz aresztowania Putina, sankcje na Trybunał w Hadze. Każdy nagłówek rozbłyska i gaśnie przed następnym serwisem. Zostaje poczucie, że świat stracił reguły.
Te reguły wywalczyli konkretni ludzie, w swoim czasie najczęściej wyśmiewani: Henry Dunant, założyciel Czerwonego Krzyża; Rafał Lemkin, twórca słowa „ludobójstwo”; A.N.R. Robinson z Trynidadu i Tobago, który przez trzydzieści lat zabiegał o stały trybunał karny. Budowa trwała półtora wieku. Rozebrać to można w kilka lat.
Marco Rubio zapowiedział, że rozbierze Trybunał „cegła po cegle”. Tak go zbudowano i tak się go teraz rozbiera: w lipcu odwołano głównego prokuratora, pięć państw zapowiedziało wyjście, w październiku sankcje objęły cały Trybunał.
Podwójne standardy nie są niczym nowym. Sędziowie z Norymbergi wracali do wojen kolonialnych, Zachód wspierał Pinocheta i Saddama, a potem otworzył Guantánamo. We wrześniu misja ONZ uznała, że tłumienie protestów w Iranie to zbrodnie przeciwko ludzkości, a dwa amerykańskie naloty w wojnie z Iranem, w tym na szkołę podstawową, mogły być zbrodniami wojennymi. Bezkarność już bywała normą i została przełamana. Ten serial pokazuje jak.
Byłej sędzi Trybunału w Hadze.
Po rozmowie z Putinem rosyjski diesel może płynąć bez sankcji do kwietnia 2027.
Trybunał, który wydał nakaz aresztowania Putina, traci aktywa i usługi w USA.
Ajschylos zakończył „Oresteję” sądem zamiast kolejnego zabójstwa. W Norymberdze Robert Jackson mówił o powstrzymaniu ramienia zemsty. Każdy odcinek pyta, czemu służy prawo i kto ma odwagę mówić władzy prawdę – to, co Grecy nazywali parezją.
Prawdziwi bohaterowie to ludzie tacy jak Caesar, syryjski fotograf wojskowy, który wyniósł z kraju dziesiątki tysięcy zdjęć ofiar tortur, czy Maria Ressa, filipińska dziennikarka, której Duterte groził śmiercią.
Trybunał narodził się z optymizmu lat 90., „końca historii” Fukuyamy i „momentu jednobiegunowego” Krauthammera. W Kampali w 2010 roku Ban Ki-moon ogłosił koniec ery bezkarności. Dziś MTK płaci za ten utracony optymizm.
Po kolei, od pola bitwy w 1859 roku do sali sądowej w 2026. Każdy odcinek niesie jedną wielką sprawę i jedną scenę z procesu Dutertego, który toczy się, gdy kręcimy.
Czerwiec 1859. Henry Dunant, genewski przedsiębiorca, trafia na pobojowisko pod Solferino: tysiące rannych zostawionych na śmierć. Z tego wstrząsu rodzą się Czerwony Krzyż i pierwsza konwencja genewska. Wojna dostaje reguły, ale nikt nie odpowiada za ich łamanie, nawet cesarz Wilhelm II, któremu po 1918 roku obiecano proces.
TerazManila, 11 marca 2025. Duterte zostaje zatrzymany na lotnisku i tej samej nocy odlatuje do Hagi.
12Dwaj absolwenci prawa ze Lwowa nadają nazwy zbrodniom, które ich nie miały: Rafał Lemkin – ludobójstwu, Hersch Lauterpacht – zbrodniom przeciwko ludzkości. Obaj tracą rodziny w Zagładzie. W styczniu 1942 roku rządy na uchodźstwie, z Władysławem Sikorskim i Edwardem Raczyńskim wśród inicjatorów, czynią ukaranie zbrodni wojennych celem wojny. Potem Norymberga: po raz pierwszy przywódcy państwa odpowiadają przed sądem.
TerazWdowy w Manili zbierają akty zgonu i zdjęcia. Bez nich nie byłoby sprawy.
12Zwycięzcy z Norymbergi wracają do wojen kolonialnych: brytyjskie obozy w Kenii, francuskie tortury w Algierii, amerykańskie masakry w Wietnamie. Prawie nikt nie zostaje ukarany. We Frankfurcie prokurator Fritz Bauer stawia przed sądem załogę Auschwitz wbrew woli własnego kraju, który chce zapomnieć.
TerazDavao, Duterte jako burmistrz. Szwadrony śmierci zabijają latami. Wszyscy wiedzą.
12Pinochet przejmuje Chile przy cichej aprobacie Waszyngtonu. Czerwoni Khmerzy zachowują miejsce Kambodży w ONZ po polach śmierci. Saddam Husajn gazuje Kurdów w Halabdży, a jego zachodni partnerzy patrzą w bok. W Krakowie młody Crawshaw ogląda narodziny Solidarności i uczy się, że niemożliwe czasem się zdarza.
Teraz2016. Duterte zostaje prezydentem: „Nie obchodzą mnie prawa człowieka”.
Londyn, 1992. Steve Crawshaw, wtedy reporter „The Independent”, wchodzi do hotelowego apartamentu Slobodana Miloševicia i pyta, czy ten wyobraża sobie, że kiedyś stanie przed sądem. Milošević się śmieje. Dziewięć lat później siedzi w celi w Hadze. Pomiędzy: Srebrenica, Rwanda i pierwsze od Norymbergi międzynarodowe trybunały.
TerazDuterte do dziennikarki Marii Ressy: „Jeśli będę zmuszony panią zabić, to panią zabiję”.
W Wingspread w Wisconsin A.N.R. Robinson z Trynidadu i Tobago sadzi srebrny świerk dla idei, z której prawie wszyscy się śmieją: stałego międzynarodowego trybunału karnego. W 1998 roku w Rzymie państwa przyjmują jego statut. Londyn zatrzymuje Pinocheta. W 2016 roku Souleymane Guengueng, dawny więzień czadyjskiego dyktatora Hissène’a Habrégo, doczekuje jego skazania.
Teraz2018. Gdy MTK bierze na warsztat „wojnę z narkotykami”, Duterte wyprowadza Filipiny z Trybunału. To go nie uratuje.
Po 11 września Waszyngton wymyśla „nielegalnych bojowników” i otwiera Guantánamo. Zdjęcia z Abu Ghraib obiegają świat. W Basrze brytyjscy żołnierze katują na śmierć recepcjonistę hotelowego Bahę Musę. W 2010 roku brytyjski premier przyznaje wreszcie, że ofiary Krwawej Niedzieli zginęły bez żadnego uzasadnienia. Demokracje łamią reguły, które same napisały.
TerazKto zezna przeciw byłemu prezydentowi? Świadkowie na Filipinach i cena, jaką płacą.
Putin zaczyna od Czeczenii, potem Gruzja i Krym, a świat patrzy. W Syrii fotograf wojskowy o pseudonimie Caesar dokumentuje ciała torturowanych więźniów i wynosi zdjęcia na pendrive’ach. W Berlinie prawnik Anwar al-Bunni rozpoznaje na ulicy oficera, który kiedyś go uwięził. W 2022 roku sąd w Koblencji skazuje tego oficera, Anwara Raslana, na dożywocie.
TerazMaj 2026. Nakaz MTK dla senatora Ronalda „Bato” dela Rosy, wykonawcy „wojny z narkotykami”.
Bucza, kwiecień 2023. Crawshaw stoi tam, gdzie zastrzelono Irynę Fiłkinę; rozpoznano ją po manicure. Rok później jest w kibucu Beeri, kilka kilometrów od bombardowanej Gazy. Haga wydaje nakazy na Putina i Netanjahu. Zachód oklaskuje pierwszy i potępia drugi, a od tej odpowiedzi zależy wiarygodność całego systemu.
TerazKwiecień 2026. Sędziowie zatwierdzają zarzuty. Duterte stanie przed sądem.
Damaszek po Asadzie: w lodziarni na starym suku kelnerzy śpiewają piosenki kpiące z obalonego dyktatora. Lwów, maj 2025: powstaje trybunał dla zbrodni agresji. Iran, 2026: jeden raport ONZ oskarża zarówno reżim, jak i Stany Zjednoczone. A Trybunał w Hadze traci prokuratora, patrzy, jak odchodzą kolejne państwa, i zostaje objęty sankcjami Waszyngtonu.
Teraz30 listopada 2026. Pierwszy dzień procesu. Nikt nie zna wyroku. Serial kończy się tam, gdzie kończy się nasza wiedza.
Kiedy serial będzie gotowy, będzie jaśniej, kto wygrywa. Steve Crawshaw ujmuje obie możliwości w kategoriach historycznych.
Atak na Trybunał wydaje się skuteczny. Wrogowie sprawiedliwości wyglądają na niepowstrzymanych, jak w najciemniejszym momencie wojny.
Atak zostaje przynajmniej częściowo odparty. Szala się odwraca, a prawo, które wydawało się złamane, okazuje się silniejsze od napastników.
Tak czy inaczej, to jest opowieść. W styczniu 1942 roku, w najciemniejszym momencie wojny, rządy na uchodźstwie uczyniły ukaranie zbrodni wojennych celem wojny. Jeśli najpierw zrobi się ciemniej, serial zada pytanie z książki: czy potrafimy odbudować? Dlatego ostatni odcinek montujemy na końcu.
Przez każdy odcinek biegnie cichszy wątek: zwycięstwa sprawiedliwości, które prawie nigdy nie są czyste.
Były dyktator Efraín Ríos Montt zostaje skazany za ludobójstwo przez sąd we własnym kraju. Dziesięć dni później wyrok zostaje unieważniony.
Alberto Fujimori dostaje 25 lat, zostaje ułaskawiony, wraca do więzienia, w końcu wychodzi na wolność.
Junty sądzone w 1985 roku, potem ułaskawione. Babcie z Plaza de Mayo wciąż odnajdują porwane dzieci. W Hiszpanii przez dekady odbierano matkom niemowlęta; w 2018 roku sąd uznał, że lekarz to zrobił, i go uniewinnił.
Nakaz sędziego Baltasara Garzóna prowadzi do zatrzymania Pinocheta w Londynie. Pinochet wraca do domu i umiera bez wyroku. Garzón trafia później na ławę oskarżonych za badanie zbrodni frankizmu.
Pokojowa rewolucja wynegocjowana przy Okrągłym Stole i „gruba kreska” pod przeszłością. Dekady później Okrągły Stół i sam Lech Wałęsa, oskarżany o współpracę z SB, stają się bronią w politycznej wojnie.
Szwajcarski sąd skazuje Ousmana Sonko, ministra spraw wewnętrznych Yahyi Jammeha, na 20 lat. Jammeh żyje spokojnie na wygnaniu.
W szesnaście lat trybunał dla Czerwonych Khmerów skazuje trzech ludzi. Pol Pot umiera bez procesu.
Komisja Prawdy i Pojednania wymienia amnestię na prawdę. Wiele ofiar dowiaduje się, co się stało; niewiele widzi kogokolwiek ukaranego.
Postęp jest prawdziwy, ale nigdy czysty. Dlatego warto go opowiedzieć.
„Znakomita. Wciągająca i bardzo poruszająca, ma całą siłę dobrze skrojonego thrillera”.
„Daje nadzieję, że ci, którzy dziś zadają tyle cierpienia, jutro staną przed sądem”.
„Elokwentnie mierzy się z jednym z najtrudniejszych dylematów naszych czasów: jak rozliczyć zbrodniarzy wojennych”.
Krótka lista Moore Prize 2025 · Guardian Book of the Day · po polsku „Ukarać bezkarnych”, Znak 2025
Steve Crawshaw wspiera projekt i jest gotów mocno się w niego zaangażować. Proponujemy go jako prowadzącego i, jeśli zechce, scenarzystę lub współscenarzystę. Przeżył tę historię jako korespondent „The Independent”, dyrektor brytyjskiego oddziału Human Rights Watch i dyrektor w Amnesty International.
Zna też telewizję: w 1985 roku zrealizował dokument na Białorusi, a w 2002 współprowadził serial BBC „Germany Inside Out”. Jego książka „Street Spirit” z przedmową Ai Weiweia opowiada o odwadze, która wygrywa wbrew wszystkiemu.
Współtwórca i producent what the f*ck is going on, czteroodcinkowego serialu dokumentalnego rozwijanego z nowojorskim CreativeChaos na podstawie książki Klementyny Suchanow To jest wojna, o globalnej sieci ultrakonserwatywnych organizacji i jej powiązaniach z Kremlem (Deadline). Od 20 lat na co dzień zajmuje się produkcjami komercyjnymi. Scenarzysta, reżyser i montażysta dokumentu dla TVP o odradzającym się faszyzmie, obecnie w postprodukcji. Koproducent i montażysta pełnometrażowego dokumentu Nobody Knows My Name.
Historia, reportaż i proces na żywo w jednym. Odcinki po 40 minut łatwo wpisać w ramówkę i VOD, a temat pozostanie aktualny przez lata.
Każdy odcinek kończy się na sali sądowej, gdzie wyrok jeszcze nie zapadł. Sezon na jeden weekend, bohaterowie z kilkunastu krajów i finał, którego nikt jeszcze nie zna.
Książka ukazała się po angielsku, polsku, niemiecku i japońsku. Odcinki rozgrywają się w Afryce, Azji, Ameryce Łacińskiej, na Bliskim Wschodzie i w Europie.
Partnerzy z dowolnego regionu mogą wnieść finansowanie, zdjęcia na miejscu, archiwa, ekspertów lub świadków. Prawa i terytoria ustalamy indywidualnie.
Każdy odcinek korzysta z archiwów; zdjęcia na kilku kontynentach rozkładają się na cały sezon, zwykle jedno lub dwa miejsca na odcinek. Główną niewiadomą są licencje archiwalne, więc ostateczną kwotę wyznaczy scenariusz. Kwota obejmuje prawa do adaptacji i udział autora. Development prowadzimy dwiema drogami: przez fundacje zajmujące się prawami człowieka i prawem oraz przez platformy, które mogą dołączyć już na etapie koncepcji.
Łącznie ok. 2,5 mln € · 10 × 40′ · szacunek
Ta historia ma polskie korzenie. Rafał Lemkin, twórca słowa „ludobójstwo”, i Hersch Lauterpacht studiowali prawo we Lwowie. Crawshaw mieszkał w Krakowie w 1980 roku i widział narodziny Solidarności. Pisze, że to tam nauczył się, że odwaga potrafi przełamać pozorną wszechmoc. Polskie wydanie książki ukazało się w Znaku z jego przedmową podpisaną „Londyn i Kraków”. W 1942 roku to rząd Sikorskiego, z udziałem Edwarda Raczyńskiego, był jedną z sił napędowych Deklaracji z St James’s, która uczyniła ukaranie zbrodni wojennych celem wojny. Polska jest naturalnym miejscem, z którego ten projekt może wyruszyć.
Proces Dutertego, spór Waszyngtonu z Hagą, ulga dla Moskwy i książka, która to wszystko tłumaczy. Szukamy partnerów, którzy chcą wejść do projektu na starcie i opowiedzieć tę historię, póki trwa.
PorozmawiajmyA documentary series in development · 10 episodes
Based on the book by Steve Crawshaw
War crimes and the battle for justice
In 1859 a Swiss businessman saw the battlefield of Solferino and decided that war must have rules. Today those rules are cracking, and in The Hague a former president of the Philippines awaits trial before a Court the United States has just sanctioned. Ten episodes on how people without power forced the powerful to answer in court, and on how much of that we could lose.
Bucha, Gaza, Iran, an arrest warrant for Putin, sanctions on the Court in The Hague. Each headline flares up and is gone by the next bulletin. What stays is a feeling that the world has lost its rules.
Those rules were won by particular people, most of them laughed at in their day: Henry Dunant, who founded the Red Cross; Raphael Lemkin, who coined the word “genocide”; A.N.R. Robinson of Trinidad and Tobago, who spent thirty years pushing for a permanent criminal court. It took a century and a half to build. It can be taken apart in a few years.
Marco Rubio has vowed to take the Court apart “brick by brick”. That is how it was built, and how it is being dismantled: its chief prosecutor voted out in July, five states announcing they will leave, sanctions on the whole Court in October.
Double standards are nothing new. The judges of Nuremberg went home to colonial wars; the West backed Pinochet and Saddam and opened Guantánamo. In September a UN mission found that Iran’s crackdown on protesters amounted to crimes against humanity, and that two US strikes in the war on Iran, one of them on a primary school, may have been war crimes. Impunity has been the norm before, and it was broken. This series shows how.
A former judge of the Court in The Hague.
After a call with Putin, Russian diesel can move free of sanctions until April 2027.
The Court that issued Putin’s arrest warrant has its US assets blocked and services cut off.
Aeschylus ended the Oresteia with a trial instead of another killing. At Nuremberg, Robert Jackson spoke of staying the hand of vengeance. Every episode asks what law is for, and who dares to tell power the truth, what the Greeks called parrhesia.
The real protagonists are people like Caesar, the Syrian military photographer who smuggled out tens of thousands of images of tortured prisoners, and Maria Ressa, the Filipino journalist whom Duterte threatened to kill.
The Court was born in the optimism of the 1990s, Fukuyama’s “end of history” and Krauthammer’s “unipolar moment”. In Kampala in 2010, Ban Ki-moon declared the age of impunity over. Today the ICC is paying for that lost optimism.
In order, from a battlefield in 1859 to a courtroom in 2026. Each episode carries one great case and one scene from the Duterte trial, unfolding as we film.
June 1859. Henry Dunant, a businessman from Geneva, reaches the battlefield of Solferino: thousands of wounded left to die. From that shock come the Red Cross and the first Geneva Convention. War gets rules, but no one answers for breaking them, not even Kaiser Wilhelm II, who was promised a trial after 1918.
NowManila, 11 March 2025. Duterte is arrested at the airport and flown to The Hague the same night.
12Two law graduates from Lviv give names to crimes that had none: Raphael Lemkin to genocide, Hersch Lauterpacht to crimes against humanity. Both lose their families in the Holocaust. In January 1942 governments in exile, led among others by Poland’s Władysław Sikorski and Edward Raczyński, make punishing war crimes a war aim. Then Nuremberg: for the first time a state’s leaders answer to a court.
NowWidows in Manila collect death certificates and photographs. Without them there would be no case.
12The victors of Nuremberg go home to colonial wars: British camps in Kenya, French torture in Algeria, American massacres in Vietnam. Almost no one is punished. In Frankfurt, prosecutor Fritz Bauer puts Auschwitz staff on trial against his own country’s wish to forget.
NowDavao, during Duterte’s years as mayor. Death squads kill for years. Everyone knows.
12Pinochet seizes Chile with Washington’s quiet approval. The Khmer Rouge keep Cambodia’s UN seat after the killing fields. Saddam Hussein gasses the Kurds of Halabja while his Western partners look away. In Kraków, the young Crawshaw watches Solidarity being born and learns that the impossible sometimes happens.
Now2016. Duterte becomes president: “I don’t care about human rights.”
London, 1992. Steve Crawshaw, then with The Independent, walks into Slobodan Milošević’s hotel suite and asks whether he can imagine standing trial one day. Milošević laughs. Nine years later he is in a cell in The Hague. In between: Srebrenica, Rwanda and the first international tribunals since Nuremberg.
NowDuterte to the journalist Maria Ressa: “If I have to kill you, I will kill you.”
At Wingspread in Wisconsin, A.N.R. Robinson of Trinidad and Tobago plants a silver spruce for an idea almost everyone laughs at: a permanent international criminal court. In Rome in 1998, states adopt its statute. London arrests Pinochet. In 2016 Souleymane Guengueng, once a prisoner of Chad’s dictator Hissène Habré, sees him convicted.
Now2018. As the ICC turns to the “drug war”, Duterte pulls the Philippines out of the Court. It will not save him.
After 9/11 Washington invents “unlawful combatants” and opens Guantánamo. The Abu Ghraib photographs go round the world. In Basra, British soldiers beat the hotel receptionist Baha Mousa to death. In 2010 a British prime minister finally admits that the victims of Bloody Sunday were killed without justification. Democracies break the rules they wrote.
NowWho will testify against a former president? Witnesses in the Philippines and the price they pay.
Putin begins with Chechnya; Georgia and Crimea follow while the world watches. In Syria, a military photographer code-named Caesar documents the bodies of tortured prisoners and smuggles the images out on flash drives. In Berlin, the lawyer Anwar al-Bunni recognises in the street the officer who once had him jailed. In 2022 a court in Koblenz sentences that officer, Anwar Raslan, to life.
NowMay 2026. An ICC warrant for Senator Ronald “Bato” dela Rosa, enforcer of the “drug war”.
Bucha, April 2023. Crawshaw stands where Iryna Filkina was shot; she was identified by her manicure. A year later he is in Kibbutz Be’eri, a few kilometres from Gaza under bombardment. The Hague issues warrants for Putin and Netanyahu. The West applauds the first and condemns the second, and the credibility of the system depends on that answer.
NowApril 2026. The judges confirm the charges. Duterte will stand trial.
Damascus after Assad: in an ice-cream parlour in the old souk, the waiters sing songs mocking the fallen dictator. Lviv, May 2025: a tribunal for the crime of aggression takes shape. Iran, 2026: one UN report accuses both the regime and the United States. And the Court in The Hague loses its prosecutor, watches states walk out and is sanctioned by Washington.
Now30 November 2026. Day one of the trial. No one knows the verdict. The series ends where our knowledge ends.
By the time the series is finished, it will be clearer who is winning. Steve Crawshaw puts the two possibilities in historical terms.
The assault on the Court appears to succeed. The enemies of justice seem unstoppable, as they did at the darkest point of the war.
The assault is at least partly defeated. The tide turns, and the law that seemed broken proves stronger than its attackers.
Either way, it is a story. In January 1942, at the darkest point of the war, governments in exile made punishing war crimes a war aim. If things get darker first, the series asks the book’s question: can we rebuild? That is why the final episode is edited last.
Through every episode runs a quieter thread: victories for justice that almost never come clean.
Former dictator Efraín Ríos Montt is convicted of genocide by a court in his own country. Ten days later the verdict is annulled.
Alberto Fujimori is sentenced to 25 years, pardoned, sent back to prison, then released.
The juntas are tried in 1985, then pardoned. The Grandmothers of the Plaza de Mayo are still finding stolen children. In Spain, babies were taken from their mothers for decades; in 2018 a court found a doctor had done it, and acquitted him.
Judge Baltasar Garzón’s warrant gets Pinochet arrested in London. Pinochet goes home and dies without a verdict. Garzón later ends up in the dock for investigating Franco’s crimes.
A peaceful revolution negotiated at the Round Table, with a “thick line” drawn under the past. Decades later the Round Table, and Lech Wałęsa, accused of informing for the secret police, become weapons in a political war.
A Swiss court sentences Ousman Sonko, Yahya Jammeh’s interior minister, to 20 years. Jammeh lives on in exile.
In sixteen years the Khmer Rouge tribunal convicts three men. Pol Pot dies untried.
The Truth and Reconciliation Commission trades amnesty for truth. Many victims learn what happened; few see anyone punished.
Progress is real, but never clean. That is what makes it worth telling.
“Magnificent. Compelling and very moving, it has all the force of a well-crafted thriller.”
“Gives us hope that those who are causing so much suffering today may face justice tomorrow.”
“Eloquently confronts one of the toughest dilemmas of the moment: how to hold war criminals to account.”
Moore Prize 2025 shortlist · Guardian Book of the Day
Steve Crawshaw supports the project and is ready to be closely involved. We propose him as host and, if he wishes, as writer or co-writer. He lived this story as a correspondent for The Independent, UK director of Human Rights Watch and a director at Amnesty International.
He also knows television: he made a documentary in Belarus in 1985 and co-presented the BBC series Germany Inside Out in 2002. His book Street Spirit, with a foreword by Ai Weiwei, is about courage that wins against the odds.
Co-creator and producer of what the f*ck is going on, a four-part documentary series developed with New York’s CreativeChaos from Klementyna Suchanow’s book This Is War, about a global network of ultra-conservative organisations and its links to the Kremlin (Deadline). For twenty years his day-to-day work has been commercial production. Writer, director and editor of a documentary for Polish public television on resurgent fascism, now in post-production. Co-producer and editor of the feature documentary Nobody Knows My Name.
History, reportage and a live trial in one. Forty-minute episodes fit the schedule and on-demand, and the subject will stay relevant for years.
Every episode ends in a courtroom where the verdict has not yet come. A season for one weekend, with characters from more than a dozen countries and a finale nobody knows yet.
The book is out in English, Polish, German and Japanese. The episodes play out in Africa, Asia, Latin America, the Middle East and Europe.
Partners from any region can contribute financing, location filming, archives, experts or witnesses. Rights and territories are agreed individually.
Every episode uses archives; filming on several continents is spread across the season, usually one or two locations per episode. Archive licensing is the main unknown, so the final figure will follow the script. Adaptation rights and the author’s participation are included. Development runs on two tracks: foundations working on human rights and law, and platforms that can join at concept stage.
Total approx. €2.5M · 10 × 40′ · estimate
The Duterte trial, Washington’s fight with The Hague, relief for Moscow, and a book that explains all of it. We are looking for partners who want to join at the start and tell this story while it is still unfolding.
Let’s talkProjet de série documentaire · 10 épisodes
D’après le livre de Steve Crawshaw
Crimes de guerre et combat pour la justice
En 1859, un homme d’affaires suisse découvre le champ de bataille de Solférino et décide que la guerre doit avoir des règles. Aujourd’hui ces règles se fissurent, et à La Haye un ancien président des Philippines attend son procès devant une Cour que les États-Unis viennent de sanctionner. Dix épisodes sur la façon dont des gens sans pouvoir ont forcé les puissants à répondre devant un tribunal, et sur tout ce que nous pourrions perdre.
Boutcha, Gaza, l’Iran, un mandat d’arrêt contre Poutine, des sanctions contre la Cour de La Haye. Chaque titre s’enflamme puis s’éteint avant le journal suivant. Reste le sentiment que le monde a perdu ses règles.
Ces règles ont été conquises par des personnes précises, presque toutes moquées à leur époque : Henry Dunant, fondateur de la Croix-Rouge ; Raphael Lemkin, inventeur du mot « génocide » ; A.N.R. Robinson, de Trinité-et-Tobago, qui a plaidé trente ans pour une cour pénale permanente. Il a fallu un siècle et demi pour construire. On peut tout défaire en quelques années.
Marco Rubio a promis de démonter la Cour « brique par brique ». C’est ainsi qu’elle a été bâtie, et ainsi qu’on la démonte : son procureur révoqué en juillet, cinq États annonçant leur départ, des sanctions contre toute la Cour en octobre.
Le double standard n’a rien de neuf. Les juges de Nuremberg sont rentrés mener des guerres coloniales ; l’Occident a soutenu Pinochet et Saddam, puis ouvert Guantánamo. En septembre, une mission de l’ONU a conclu que la répression des manifestants en Iran constituait des crimes contre l’humanité, et que deux frappes américaines de la guerre contre l’Iran, dont l’une sur une école primaire, pourraient être des crimes de guerre. L’impunité a déjà été la norme, et elle a été brisée. Cette série montre comment.
Ancienne juge de la Cour de La Haye.
Après un appel avec Poutine, le diesel russe circule sans sanctions jusqu’en avril 2027.
La Cour qui a émis le mandat contre Poutine voit ses avoirs américains gelés et ses services coupés.
Eschyle a terminé l’Orestie par un procès plutôt que par un nouveau meurtre. À Nuremberg, Robert Jackson parlait de retenir le bras de la vengeance. Chaque épisode demande à quoi sert le droit et qui ose dire la vérité au pouvoir, ce que les Grecs appelaient la parrêsia.
Les vrais protagonistes sont des gens comme César, le photographe militaire syrien qui a fait sortir des dizaines de milliers d’images de prisonniers torturés, ou Maria Ressa, la journaliste philippine que Duterte a menacée de mort.
La Cour est née de l’optimisme des années 1990, la « fin de l’histoire » de Fukuyama et le « moment unipolaire » de Krauthammer. À Kampala en 2010, Ban Ki-moon proclamait la fin de l’ère de l’impunité. La CPI paie aujourd’hui cet optimisme perdu.
Dans l’ordre, d’un champ de bataille en 1859 à une salle d’audience en 2026. Chaque épisode porte une grande affaire et une scène du procès Duterte, qui se déroule pendant le tournage.
Juin 1859. Henry Dunant, homme d’affaires genevois, arrive sur le champ de bataille de Solférino : des milliers de blessés abandonnés à la mort. De ce choc naissent la Croix-Rouge et la première convention de Genève. La guerre a des règles, mais personne ne répond de leur violation, pas même Guillaume II, à qui l’on promit un procès après 1918.
Aujourd’huiManille, 11 mars 2025. Duterte est arrêté à l’aéroport et envoyé à La Haye le soir même.
12Deux diplômés en droit de Lviv nomment des crimes qui n’avaient pas de nom : Raphael Lemkin le génocide, Hersch Lauterpacht les crimes contre l’humanité. Tous deux perdent leur famille dans la Shoah. En janvier 1942, des gouvernements en exil, menés notamment par les Polonais Władysław Sikorski et Edward Raczyński, font de la punition des crimes de guerre un but de guerre. Puis Nuremberg : pour la première fois, les dirigeants d’un État répondent devant un tribunal.
Aujourd’huiÀ Manille, des veuves rassemblent actes de décès et photos. Sans elles, pas d’affaire.
12Les vainqueurs de Nuremberg repartent mener des guerres coloniales : camps britanniques au Kenya, torture française en Algérie, massacres américains au Vietnam. Presque personne n’est puni. À Francfort, le procureur Fritz Bauer juge le personnel d’Auschwitz contre la volonté d’oubli de son propre pays.
Aujourd’huiDavao, Duterte maire. Des escadrons de la mort tuent pendant des années. Tout le monde sait.
12Pinochet prend le Chili avec l’accord tacite de Washington. Les Khmers rouges gardent le siège du Cambodge à l’ONU après les champs de la mort. Saddam Hussein gaze les Kurdes de Halabja, et ses partenaires occidentaux détournent les yeux. À Cracovie, le jeune Crawshaw voit naître Solidarność et apprend que l’impossible arrive parfois.
Aujourd’hui2016. Duterte devient président : « Je me fiche des droits de l’homme. »
Londres, 1992. Steve Crawshaw, alors à The Independent, entre dans la suite d’hôtel de Slobodan Milošević et lui demande s’il s’imagine un jour devant des juges. Milošević rit. Neuf ans plus tard, il est dans une cellule à La Haye. Entre les deux : Srebrenica, le Rwanda et les premiers tribunaux internationaux depuis Nuremberg.
Aujourd’huiDuterte à la journaliste Maria Ressa : « Si je dois vous tuer, je vous tuerai. »
À Wingspread, dans le Wisconsin, A.N.R. Robinson, de Trinité-et-Tobago, plante un épicéa argenté pour une idée dont presque tout le monde se moque : une cour pénale internationale permanente. À Rome en 1998, les États adoptent son statut. Londres arrête Pinochet. En 2016, Souleymane Guengueng, ancien prisonnier du dictateur tchadien Hissène Habré, le voit condamné.
Aujourd’hui2018. Quand la CPI se penche sur la « guerre contre la drogue », Duterte retire les Philippines de la Cour. Cela ne le sauvera pas.
Après le 11-Septembre, Washington invente les « combattants illégaux » et ouvre Guantánamo. Les photos d’Abou Ghraib font le tour du monde. À Bassora, des soldats britanniques battent à mort le réceptionniste d’hôtel Baha Moussa. En 2010, un Premier ministre britannique reconnaît enfin que les victimes du Bloody Sunday ont été tuées sans justification. Les démocraties enfreignent les règles qu’elles ont écrites.
Aujourd’huiQui témoignera contre un ancien président ? Les témoins aux Philippines et le prix qu’ils paient.
Poutine commence par la Tchétchénie ; la Géorgie et la Crimée suivent sous le regard du monde. En Syrie, un photographe militaire surnommé César documente les corps de prisonniers torturés et fait sortir les images sur des clés USB. À Berlin, l’avocat Anwar al-Bunni reconnaît dans la rue l’officier qui l’avait fait emprisonner. En 2022, un tribunal de Coblence condamne cet officier, Anwar Raslan, à perpétuité.
Aujourd’huiMai 2026. Mandat de la CPI contre le sénateur Ronald « Bato » dela Rosa, bras armé de la « guerre contre la drogue ».
Boutcha, avril 2023. Crawshaw se tient là où Iryna Filkina a été abattue ; on l’a identifiée grâce à sa manucure. Un an plus tard, il est au kibboutz Be’eri, à quelques kilomètres de Gaza sous les bombes. La Haye émet des mandats contre Poutine et Netanyahou. L’Occident applaudit le premier et condamne le second, et la crédibilité du système dépend de cette réponse.
Aujourd’huiAvril 2026. Les juges confirment les charges. Duterte sera jugé.
Damas après Assad : dans un glacier du vieux souk, les serveurs chantent des chansons moquant le dictateur déchu. Lviv, mai 2025 : un tribunal pour le crime d’agression prend forme. Iran, 2026 : un même rapport de l’ONU accuse le régime et les États-Unis. Et la Cour de La Haye perd son procureur, voit des États partir et se fait sanctionner par Washington.
Aujourd’hui30 novembre 2026. Premier jour du procès. Personne ne connaît le verdict. La série s’arrête là où s’arrête notre savoir.
Quand la série sera terminée, on saura mieux qui l’emporte. Steve Crawshaw pose les deux possibilités en termes historiques.
L’assaut contre la Cour semble réussir. Les ennemis de la justice paraissent irrésistibles, comme au moment le plus sombre de la guerre.
L’assaut est au moins en partie repoussé. Le vent tourne, et le droit qui semblait brisé se révèle plus fort que ses assaillants.
Dans les deux cas, c’est une histoire. En janvier 1942, au moment le plus sombre de la guerre, des gouvernements en exil ont fait de la punition des crimes de guerre un but de guerre. Si tout s’assombrit d’abord, la série posera la question du livre : peut-on reconstruire ? C’est pourquoi le dernier épisode sera monté en dernier.
Un fil plus discret traverse chaque épisode : des victoires de la justice qui ne sont presque jamais nettes.
L’ancien dictateur Efraín Ríos Montt est condamné pour génocide par un tribunal de son propre pays. Dix jours plus tard, le verdict est annulé.
Alberto Fujimori est condamné à 25 ans, gracié, renvoyé en prison, puis libéré.
Les juntes sont jugées en 1985, puis graciées. Les Grands-mères de la place de Mai retrouvent encore des enfants volés. En Espagne, des bébés ont été enlevés à leurs mères pendant des décennies ; en 2018, un tribunal a jugé qu’un médecin l’avait fait, et l’a acquitté.
Le mandat du juge Baltasar Garzón fait arrêter Pinochet à Londres. Pinochet rentre chez lui et meurt sans verdict. Garzón finit lui-même sur le banc des accusés pour avoir enquêté sur les crimes du franquisme.
Une révolution pacifique négociée à la Table ronde, avec un « trait épais » tiré sur le passé. Des décennies plus tard, la Table ronde et Lech Wałęsa lui-même, accusé d’avoir informé la police politique, deviennent des armes dans une guerre politique.
Un tribunal suisse condamne Ousman Sonko, ministre de l’Intérieur de Yahya Jammeh, à 20 ans. Jammeh vit tranquillement en exil.
En seize ans, le tribunal des Khmers rouges condamne trois hommes. Pol Pot meurt sans procès.
La Commission vérité et réconciliation échange l’amnistie contre la vérité. Beaucoup de victimes apprennent ce qui s’est passé ; peu voient quelqu’un puni.
Le progrès est réel, mais jamais net. C’est ce qui le rend digne d’être raconté.
« Magnifique. Captivant et très émouvant, il a toute la force d’un thriller bien construit. »
« Nous donne l’espoir que ceux qui causent tant de souffrance aujourd’hui seront jugés demain. »
« Affronte avec éloquence l’un des dilemmes les plus difficiles du moment : comment juger les criminels de guerre. »
Sélection Moore Prize 2025 · Guardian Book of the Day
Steve Crawshaw soutient le projet et est prêt à s’y impliquer étroitement. Nous le proposons comme présentateur et, s’il le souhaite, comme scénariste ou coscénariste. Il a vécu cette histoire comme correspondant de The Independent, directeur de Human Rights Watch au Royaume-Uni et directeur à Amnesty International.
Il connaît aussi la télévision : un documentaire en Biélorussie en 1985, et la série de la BBC Germany Inside Out, qu’il a coprésentée en 2002. Son livre Street Spirit, préfacé par Ai Weiwei, parle du courage qui l’emporte contre toute attente.
Cocréateur et producteur de what the f*ck is going on, série documentaire en quatre épisodes développée avec CreativeChaos (New York) d’après le livre de Klementyna Suchanow This Is War, sur un réseau mondial d’organisations ultraconservatrices et ses liens avec le Kremlin (Deadline). Depuis vingt ans, il travaille au quotidien dans la production publicitaire. Auteur, réalisateur et monteur d’un documentaire pour la télévision publique polonaise sur la résurgence du fascisme, en postproduction. Coproducteur et monteur du long métrage documentaire Nobody Knows My Name.
Histoire, reportage et procès en direct réunis. Des épisodes de 40 minutes faciles à programmer à l’antenne et en replay, sur un sujet qui restera actuel des années.
Chaque épisode se termine dans une salle d’audience où le verdict n’est pas encore tombé. Une saison pour un week-end, des personnages de plus d’une douzaine de pays et une fin que personne ne connaît encore.
Le livre est paru en anglais, polonais, allemand et japonais. Les épisodes se déroulent en Afrique, en Asie, en Amérique latine, au Moyen-Orient et en Europe.
Des partenaires de toute région peuvent apporter financement, tournage sur place, archives, experts ou témoins. Droits et territoires se négocient au cas par cas.
Chaque épisode s’appuie sur des archives ; les tournages sur plusieurs continents sont répartis sur la saison, en général un ou deux lieux par épisode. Les licences d’archives sont la principale inconnue : le montant final suivra le scénario. Les droits d’adaptation et la participation de l’auteur sont inclus. Le développement avance sur deux voies : des fondations engagées pour les droits humains et le droit, et des plateformes prêtes à entrer dès le concept.
Total env. 2,5 M€ · 10 × 40′ · estimation
Le procès Duterte, le bras de fer entre Washington et La Haye, le répit accordé à Moscou, et un livre qui explique tout cela. Nous cherchons des partenaires prêts à nous rejoindre dès le départ pour raconter cette histoire pendant qu’elle se déroule.
Parlons-enDokumentarserie in Entwicklung · 10 Folgen
Nach dem Buch von Steve Crawshaw
Kriegsverbrechen und der Kampf um Gerechtigkeit
1859 sieht ein Schweizer Geschäftsmann das Schlachtfeld von Solferino und beschließt, dass der Krieg Regeln braucht. Heute bröckeln diese Regeln, und in Den Haag wartet ein ehemaliger Präsident der Philippinen auf seinen Prozess vor einem Gericht, das die USA gerade mit Sanktionen belegt haben. Zehn Folgen darüber, wie Menschen ohne Macht die Mächtigen vor Gericht gebracht haben. Und darüber, wie viel davon wir verlieren können.
Butscha, Gaza, Iran, ein Haftbefehl gegen Putin, Sanktionen gegen den Gerichtshof in Den Haag. Jede Schlagzeile flammt auf und ist bis zur nächsten Sendung verschwunden. Was bleibt, ist das Gefühl, dass die Welt ihre Regeln verloren hat.
Diese Regeln haben bestimmte Menschen erkämpft, die meisten zu ihrer Zeit belächelt: Henry Dunant, Gründer des Roten Kreuzes; Raphael Lemkin, der das Wort „Völkermord“ prägte; A.N.R. Robinson aus Trinidad und Tobago, der dreißig Jahre lang für einen ständigen Strafgerichtshof warb. Der Aufbau dauerte anderthalb Jahrhunderte. Abreißen lässt er sich in wenigen Jahren.
Marco Rubio hat versprochen, den Gerichtshof „Stein für Stein“ abzutragen. So wurde er gebaut, und so wird er nun zerlegt: im Juli der Chefankläger abgewählt, fünf Staaten kündigen ihren Austritt an, im Oktober Sanktionen gegen den gesamten Gerichtshof.
Doppelmoral ist nichts Neues. Die Richter von Nürnberg kehrten in Kolonialkriege zurück; der Westen stützte Pinochet und Saddam und eröffnete Guantánamo. Im September stellte eine UN-Mission fest, dass Irans Niederschlagung der Proteste Verbrechen gegen die Menschlichkeit war und zwei US-Angriffe im Krieg gegen Iran, einer davon auf eine Grundschule, Kriegsverbrechen sein könnten. Straflosigkeit war schon einmal die Regel, und sie wurde gebrochen. Diese Serie zeigt, wie.
Eine ehemalige Richterin des Gerichtshofs in Den Haag.
Nach einem Telefonat mit Putin darf russischer Diesel bis April 2027 sanktionsfrei fließen.
Dem Gericht, das den Haftbefehl gegen Putin erließ, werden US-Vermögen gesperrt und Dienste gekappt.
Aischylos beendete die Orestie mit einem Prozess statt mit einem weiteren Mord. In Nürnberg sprach Robert Jackson davon, der Rache in den Arm zu fallen. Jede Folge fragt, wozu Recht da ist und wer es wagt, der Macht die Wahrheit zu sagen, was die Griechen Parrhesia nannten.
Die eigentlichen Hauptfiguren sind Menschen wie Caesar, der syrische Militärfotograf, der Zehntausende Bilder gefolterter Gefangener außer Landes brachte, und Maria Ressa, die philippinische Journalistin, der Duterte mit dem Tod drohte.
Der Gerichtshof entstand aus dem Optimismus der 1990er Jahre, Fukuyamas „Ende der Geschichte“ und Krauthammers „unipolarem Moment“. In Kampala erklärte Ban Ki-moon 2010 das Zeitalter der Straflosigkeit für beendet. Heute zahlt der IStGH für diesen verlorenen Optimismus.
Der Reihe nach, von einem Schlachtfeld 1859 bis in einen Gerichtssaal 2026. Jede Folge trägt einen großen Fall und eine Szene aus dem Duterte-Prozess, der läuft, während wir drehen.
Juni 1859. Henry Dunant, ein Genfer Geschäftsmann, erreicht das Schlachtfeld von Solferino: Tausende Verwundete, dem Tod überlassen. Aus diesem Schock entstehen das Rote Kreuz und die erste Genfer Konvention. Der Krieg bekommt Regeln, doch niemand haftet für ihren Bruch, nicht einmal Kaiser Wilhelm II., dem nach 1918 ein Prozess versprochen wurde.
JetztManila, 11. März 2025. Duterte wird am Flughafen festgenommen und noch in derselben Nacht nach Den Haag geflogen.
12Zwei Juristen aus Lwiw geben Verbrechen einen Namen, die keinen hatten: Raphael Lemkin dem Völkermord, Hersch Lauterpacht den Verbrechen gegen die Menschlichkeit. Beide verlieren ihre Familien im Holocaust. Im Januar 1942 erklären Exilregierungen, unter anderen angeführt von den Polen Władysław Sikorski und Edward Raczyński, die Bestrafung von Kriegsverbrechen zum Kriegsziel. Dann Nürnberg: Zum ersten Mal stehen die Führer eines Staates vor Gericht.
JetztWitwen in Manila sammeln Sterbeurkunden und Fotos. Ohne sie gäbe es keinen Fall.
12Die Sieger von Nürnberg ziehen in Kolonialkriege: britische Lager in Kenia, französische Folter in Algerien, amerikanische Massaker in Vietnam. Kaum jemand wird bestraft. In Frankfurt bringt Generalstaatsanwalt Fritz Bauer Auschwitz-Personal vor Gericht, gegen den Willen eines Landes, das vergessen will.
JetztDavao, Duterte als Bürgermeister. Todesschwadronen morden jahrelang. Alle wissen es.
12Pinochet übernimmt Chile mit Washingtons stiller Billigung. Die Roten Khmer behalten Kambodschas UN-Sitz nach den Killing Fields. Saddam Hussein vergast die Kurden von Halabdscha, und seine westlichen Partner schauen weg. In Krakau erlebt der junge Crawshaw die Geburt der Solidarność und lernt, dass das Unmögliche manchmal geschieht.
Jetzt2016. Duterte wird Präsident: „Menschenrechte sind mir egal.“
London, 1992. Steve Crawshaw, damals beim Independent, betritt Slobodan Miloševićs Hotelsuite und fragt, ob er sich vorstellen kann, eines Tages vor Gericht zu stehen. Milošević lacht. Neun Jahre später sitzt er in einer Zelle in Den Haag. Dazwischen: Srebrenica, Ruanda und die ersten internationalen Tribunale seit Nürnberg.
JetztDuterte zur Journalistin Maria Ressa: „Wenn ich Sie töten muss, werde ich Sie töten.“
In Wingspread, Wisconsin, pflanzt A.N.R. Robinson aus Trinidad und Tobago eine Silberfichte für eine Idee, über die fast alle lachen: einen ständigen internationalen Strafgerichtshof. 1998 beschließen Staaten in Rom sein Statut. London verhaftet Pinochet. 2016 erlebt Souleymane Guengueng, einst Gefangener des tschadischen Diktators Hissène Habré, dessen Verurteilung.
Jetzt2018. Als der IStGH den „Drogenkrieg“ prüft, führt Duterte die Philippinen aus dem Gerichtshof. Retten wird ihn das nicht.
Nach dem 11. September erfindet Washington „ungesetzliche Kombattanten“ und eröffnet Guantánamo. Die Bilder aus Abu Ghraib gehen um die Welt. In Basra prügeln britische Soldaten den Hotelangestellten Baha Mousa zu Tode. 2010 räumt ein britischer Premierminister endlich ein, dass die Opfer des Bloody Sunday ohne jede Rechtfertigung getötet wurden. Demokratien brechen die Regeln, die sie selbst geschrieben haben.
JetztWer sagt gegen einen Ex-Präsidenten aus? Zeugen auf den Philippinen und der Preis, den sie zahlen.
Putin beginnt mit Tschetschenien; Georgien und die Krim folgen, und die Welt sieht zu. In Syrien dokumentiert ein Militärfotograf mit dem Decknamen Caesar die Leichen gefolterter Gefangener und schmuggelt die Bilder auf USB-Sticks hinaus. In Berlin erkennt der Anwalt Anwar al-Bunni auf der Straße den Offizier, der ihn einst ins Gefängnis brachte. 2022 verurteilt ein Gericht in Koblenz diesen Offizier, Anwar Raslan, zu lebenslanger Haft.
JetztMai 2026. Haftbefehl des IStGH gegen Senator Ronald „Bato“ dela Rosa, Vollstrecker des „Drogenkriegs“.
Butscha, April 2023. Crawshaw steht dort, wo Iryna Filkina erschossen wurde; erkannt wurde sie an ihrer Maniküre. Ein Jahr später ist er im Kibbuz Be’eri, wenige Kilometer vom bombardierten Gaza. Den Haag erlässt Haftbefehle gegen Putin und Netanjahu. Der Westen applaudiert dem ersten und verurteilt den zweiten, und an dieser Antwort hängt die Glaubwürdigkeit des ganzen Systems.
JetztApril 2026. Die Richter bestätigen die Anklage. Duterte kommt vor Gericht.
Damaskus nach Assad: In einer Eisdiele im alten Souk singen die Kellner Spottlieder auf den gestürzten Diktator. Lwiw, Mai 2025: Ein Tribunal für das Verbrechen der Aggression nimmt Gestalt an. Iran, 2026: Ein einziger UN-Bericht beschuldigt das Regime und die Vereinigten Staaten. Und der Gerichtshof in Den Haag verliert seinen Ankläger, sieht Staaten austreten und wird von Washington sanktioniert.
Jetzt30. November 2026. Erster Prozesstag. Niemand kennt das Urteil. Die Serie endet, wo unser Wissen endet.
Wenn die Serie fertig ist, wird klarer sein, wer gewinnt. Steve Crawshaw fasst die beiden Möglichkeiten historisch.
Der Angriff auf den Gerichtshof scheint zu gelingen. Die Feinde der Gerechtigkeit wirken unaufhaltsam, wie im dunkelsten Moment des Krieges.
Der Angriff wird zumindest teilweise abgewehrt. Das Blatt wendet sich, und das Recht, das gebrochen schien, erweist sich als stärker als seine Angreifer.
So oder so ist es eine Geschichte. Im Januar 1942, im dunkelsten Moment des Krieges, erklärten Exilregierungen die Bestrafung von Kriegsverbrechen zum Kriegsziel. Wird es erst noch dunkler, stellt die Serie die Frage des Buches: Können wir wieder aufbauen? Deshalb wird die letzte Folge zuletzt geschnitten.
Durch jede Folge zieht sich ein leiserer Faden: Siege der Gerechtigkeit, die fast nie sauber sind.
Ex-Diktator Efraín Ríos Montt wird von einem Gericht im eigenen Land wegen Völkermords verurteilt. Zehn Tage später wird das Urteil aufgehoben.
Alberto Fujimori wird zu 25 Jahren verurteilt, begnadigt, wieder inhaftiert und schließlich freigelassen.
Die Juntas werden 1985 verurteilt, dann begnadigt. Die Großmütter der Plaza de Mayo finden noch immer geraubte Kinder. In Spanien wurden jahrzehntelang Babys ihren Müttern weggenommen; 2018 stellte ein Gericht fest, dass ein Arzt es getan hatte, und sprach ihn frei.
Der Haftbefehl von Richter Baltasar Garzón führt zu Pinochets Festnahme in London. Pinochet kehrt heim und stirbt ohne Urteil. Garzón landet später selbst auf der Anklagebank, weil er Francos Verbrechen untersuchte.
Eine friedliche Revolution, ausgehandelt am Runden Tisch, mit einem „dicken Strich“ unter die Vergangenheit. Jahrzehnte später werden der Runde Tisch und Lech Wałęsa selbst, beschuldigt, Spitzel der Geheimpolizei gewesen zu sein, zu Waffen in einem politischen Krieg.
Ein Schweizer Gericht verurteilt Ousman Sonko, Innenminister von Yahya Jammeh, zu 20 Jahren. Jammeh lebt unbehelligt im Exil.
In sechzehn Jahren verurteilt das Rote-Khmer-Tribunal drei Männer. Pol Pot stirbt ohne Prozess.
Die Wahrheits- und Versöhnungskommission tauscht Amnestie gegen Wahrheit. Viele Opfer erfahren, was geschah; nur wenige sehen jemanden bestraft.
Der Fortschritt ist real, aber nie sauber. Genau deshalb lohnt es sich, ihn zu erzählen.
„Großartig. Packend und sehr bewegend, mit der ganzen Wucht eines gut gebauten Thrillers.“
„Gibt uns Hoffnung, dass jene, die heute so viel Leid verursachen, sich morgen vor Gericht verantworten.“
„Stellt sich eloquent einem der schwierigsten Dilemmata unserer Zeit: wie man Kriegsverbrecher zur Rechenschaft zieht.“
Shortlist Moore Prize 2025 · Guardian Book of the Day · auf Deutsch „Vor Gericht“
Steve Crawshaw unterstützt das Projekt und ist bereit, sich eng einzubringen. Wir schlagen ihn als Moderator vor und, wenn er möchte, als Autor oder Co-Autor. Er hat diese Geschichte selbst erlebt, als Korrespondent des Independent, britischer Direktor von Human Rights Watch und Direktor bei Amnesty International.
Er kennt auch das Fernsehen: 1985 drehte er eine Dokumentation in Belarus, 2002 moderierte er die zweisprachige BBC-Serie Germany Inside Out mit. Sein Buch Street Spirit, mit einem Vorwort von Ai Weiwei, handelt von Mut, der gegen alle Wahrscheinlichkeit siegt.
Mitentwickler und Produzent von what the f*ck is going on, einer vierteiligen Dokuserie, entwickelt mit CreativeChaos (New York) nach Klementyna Suchanows Buch This Is War über ein globales Netzwerk ultrakonservativer Organisationen und seine Verbindungen zum Kreml (Deadline). Seit zwanzig Jahren arbeitet er hauptberuflich in der Werbefilmproduktion. Autor, Regisseur und Editor einer Dokumentation für das polnische öffentlich-rechtliche Fernsehen über den wiedererstarkenden Faschismus, derzeit in der Postproduktion. Koproduzent und Editor des Kinodokumentarfilms Nobody Knows My Name.
Geschichte, Reportage und ein laufender Prozess in einem. Folgen von 40 Minuten passen ins lineare Programm und in die Mediathek, und das Thema bleibt jahrelang aktuell.
Jede Folge endet in einem Gerichtssaal, in dem das Urteil noch aussteht. Eine Staffel für ein Wochenende, Figuren aus mehr als einem Dutzend Ländern und ein Finale, das noch niemand kennt.
Das Buch ist auf Englisch, Polnisch, Deutsch und Japanisch erschienen. Die Folgen spielen in Afrika, Asien, Lateinamerika, im Nahen Osten und in Europa.
Partner aus jeder Region können Finanzierung, Dreharbeiten vor Ort, Archive, Experten oder Zeugen einbringen. Rechte und Territorien werden individuell vereinbart.
Jede Folge nutzt Archivmaterial; Dreharbeiten auf mehreren Kontinenten verteilen sich über die Staffel, meist ein oder zwei Drehorte pro Folge. Die Archivlizenzen sind die größte Unbekannte, die endgültige Summe folgt dem Drehbuch. Adaptionsrechte und die Beteiligung des Autors sind enthalten. Die Entwicklung läuft auf zwei Wegen: über Stiftungen für Menschenrechte und Recht und über Plattformen, die schon in der Konzeptphase einsteigen können.
Gesamt ca. 2,5 Mio. € · 10 × 40′ · Schätzung
Zwei Folgen spielen in deutschen Gerichtssälen. In Frankfurt brachte Fritz Bauer in den Sechzigern Auschwitz vor Gericht, gegen eine Gesellschaft, die vergessen wollte. In Koblenz verurteilte 2022 ein deutsches Gericht nach dem Weltrechtsprinzip erstmals einen hochrangigen Offizier des Assad-Regimes wegen Verbrechen gegen die Menschlichkeit. Deutschland ist heute einer der wichtigsten Orte der internationalen Strafjustiz, und das Buch ist hier bereits als „Vor Gericht“ erschienen.
Der Duterte-Prozess, Washingtons Kampf mit Den Haag, Erleichterung für Moskau und ein Buch, das all das erklärt. Wir suchen Partner, die von Anfang an dabei sein und diese Geschichte erzählen wollen, solange sie sich entfaltet.
Sprechen wirSerie documental en desarrollo · 10 episodios
Basada en el libro de Steve Crawshaw
Crímenes de guerra y la lucha por la justicia
En 1859 un comerciante suizo vio el campo de batalla de Solferino y decidió que la guerra tenía que tener reglas. Hoy esas reglas crujen, y en La Haya un expresidente de Filipinas espera juicio ante una Corte a la que Estados Unidos acaba de sancionar. Diez episodios sobre cómo gente sin poder obligó a los poderosos a responder ante un juez. Y sobre todo lo que podemos perder.
Bucha, Gaza, Irán, una orden de arresto contra Putin, sanciones contra la Corte de La Haya. Cada titular estalla y se apaga antes del siguiente informativo. Queda la sensación de que el mundo ha perdido sus reglas.
Esas reglas las conquistaron personas concretas, casi todas ridiculizadas en su tiempo: Henry Dunant, fundador de la Cruz Roja; Raphael Lemkin, creador de la palabra «genocidio»; A.N.R. Robinson, de Trinidad y Tobago, que pasó treinta años defendiendo un tribunal penal permanente. Construirlo llevó siglo y medio. Desmontarlo puede llevar unos pocos años.
Marco Rubio ha prometido desmontar la Corte «ladrillo a ladrillo». Así se construyó y así la desmontan: su fiscal jefe destituido en julio, cinco Estados anunciando su salida, sanciones contra toda la Corte en octubre.
El doble rasero no es nuevo. Los jueces de Núremberg volvieron a sus guerras coloniales; Occidente apoyó a Pinochet y a Sadam y abrió Guantánamo. En septiembre, una misión de la ONU concluyó que la represión de las protestas en Irán constituye crímenes de lesa humanidad, y que dos ataques estadounidenses en la guerra contra Irán, uno de ellos contra una escuela primaria, podrían ser crímenes de guerra. La impunidad ya fue la norma, y se rompió. Esta serie muestra cómo.
Exjueza de la Corte de La Haya.
Tras una llamada con Putin, el diésel ruso podrá circular sin sanciones hasta abril de 2027.
La Corte que dictó la orden de arresto contra Putin ve bloqueados sus activos y servicios en EE. UU.
Esquilo cerró la Orestíada con un juicio en lugar de otro asesinato. En Núremberg, Robert Jackson habló de detener la mano de la venganza. Cada episodio pregunta para qué sirve la ley y quién se atreve a decirle la verdad al poder, lo que los griegos llamaban parresía.
Los verdaderos protagonistas son personas como Caesar, el fotógrafo militar sirio que sacó del país decenas de miles de imágenes de presos torturados, o Maria Ressa, la periodista filipina a la que Duterte amenazó de muerte.
La Corte nació del optimismo de los años noventa, el «fin de la historia» de Fukuyama y el «momento unipolar» de Krauthammer. En Kampala, en 2010, Ban Ki-moon declaró terminada la era de la impunidad. Hoy la CPI paga ese optimismo perdido.
En orden, de un campo de batalla en 1859 a una sala de audiencias en 2026. Cada episodio lleva un gran caso y una escena del juicio a Duterte, que avanza mientras rodamos.
Junio de 1859. Henry Dunant, un empresario ginebrino, llega al campo de batalla de Solferino: miles de heridos abandonados a la muerte. De ese impacto nacen la Cruz Roja y el primer Convenio de Ginebra. La guerra tiene reglas, pero nadie responde por violarlas, ni siquiera el káiser Guillermo II, a quien se prometió un juicio tras 1918.
AhoraManila, 11 de marzo de 2025. Duterte es detenido en el aeropuerto y trasladado a La Haya esa misma noche.
12Dos licenciados en Derecho de Leópolis dan nombre a crímenes que no lo tenían: Raphael Lemkin al genocidio, Hersch Lauterpacht a los crímenes de lesa humanidad. Ambos pierden a sus familias en el Holocausto. En enero de 1942, gobiernos en el exilio, impulsados entre otros por los polacos Władysław Sikorski y Edward Raczyński, convierten el castigo de los crímenes de guerra en objetivo de guerra. Después, Núremberg: por primera vez los líderes de un Estado responden ante un tribunal.
AhoraViudas en Manila reúnen certificados de defunción y fotografías. Sin ellas no habría caso.
12Los vencedores de Núremberg vuelven a sus guerras coloniales: campos británicos en Kenia, tortura francesa en Argelia, masacres estadounidenses en Vietnam. Casi nadie es castigado. En Fráncfort, el fiscal Fritz Bauer lleva a juicio al personal de Auschwitz contra el deseo de olvido de su propio país.
AhoraDavao, Duterte alcalde. Los escuadrones de la muerte matan durante años. Todos lo saben.
12Pinochet toma Chile con el visto bueno tácito de Washington. Los Jemeres Rojos conservan el escaño de Camboya en la ONU tras los campos de la muerte. Sadam Husein gasea a los kurdos de Halabja y sus socios occidentales miran hacia otro lado. En Cracovia, el joven Crawshaw ve nacer Solidaridad y aprende que lo imposible a veces sucede.
Ahora2016. Duterte llega a la presidencia: «No me importan los derechos humanos».
Londres, 1992. Steve Crawshaw, entonces en The Independent, entra en la suite de hotel de Slobodan Milošević y le pregunta si se imagina algún día ante un tribunal. Milošević se ríe. Nueve años después está en una celda en La Haya. Entre una escena y otra: Srebrenica, Ruanda y los primeros tribunales internacionales desde Núremberg.
AhoraDuterte a la periodista Maria Ressa: «Si tengo que matarla, la mataré».
En Wingspread, Wisconsin, A.N.R. Robinson, de Trinidad y Tobago, planta un abeto plateado por una idea de la que casi todos se ríen: un tribunal penal internacional permanente. En Roma, en 1998, los Estados aprueban su estatuto. Londres detiene a Pinochet. En 2016, Souleymane Guengueng, antiguo preso del dictador chadiano Hissène Habré, ve su condena.
Ahora2018. Cuando la CPI examina la «guerra contra las drogas», Duterte saca a Filipinas de la Corte. No lo salvará.
Tras el 11-S, Washington inventa los «combatientes ilegales» y abre Guantánamo. Las fotos de Abu Ghraib dan la vuelta al mundo. En Basora, soldados británicos matan a golpes al recepcionista de hotel Baha Mousa. En 2010 un primer ministro británico admite por fin que las víctimas del Domingo Sangriento murieron sin justificación alguna. Las democracias rompen las reglas que ellas mismas escribieron.
Ahora¿Quién declarará contra un expresidente? Los testigos en Filipinas y el precio que pagan.
Putin empieza por Chechenia; siguen Georgia y Crimea, y el mundo mira. En Siria, un fotógrafo militar con el nombre en clave Caesar documenta los cuerpos de presos torturados y saca las imágenes en memorias USB. En Berlín, el abogado Anwar al-Bunni reconoce en la calle al oficial que lo encarceló. En 2022 un tribunal de Coblenza condena a ese oficial, Anwar Raslan, a cadena perpetua.
AhoraMayo de 2026. Orden de la CPI contra el senador Ronald «Bato» dela Rosa, ejecutor de la «guerra contra las drogas».
Bucha, abril de 2023. Crawshaw está donde mataron a tiros a Iryna Filkina; la identificaron por su manicura. Un año después está en el kibutz Be’eri, a pocos kilómetros de Gaza bajo las bombas. La Haya dicta órdenes contra Putin y Netanyahu. Occidente aplaude la primera y condena la segunda, y de esa respuesta depende la credibilidad de todo el sistema.
AhoraAbril de 2026. Los jueces confirman los cargos. Duterte será juzgado.
Damasco después de Asad: en una heladería del viejo zoco, los camareros cantan canciones que se burlan del dictador caído. Leópolis, mayo de 2025: toma forma un tribunal para el crimen de agresión. Irán, 2026: un mismo informe de la ONU acusa al régimen y a Estados Unidos. Y la Corte de La Haya pierde a su fiscal, ve marcharse a varios Estados y es sancionada por Washington.
Ahora30 de noviembre de 2026. Primer día del juicio. Nadie conoce el veredicto. La serie termina donde termina nuestro conocimiento.
Cuando la serie esté terminada, se verá más claro quién gana. Steve Crawshaw plantea las dos posibilidades en términos históricos.
El asalto a la Corte parece triunfar. Los enemigos de la justicia parecen imparables, como en el momento más oscuro de la guerra.
El asalto es rechazado al menos en parte. La marea cambia, y la ley que parecía rota resulta más fuerte que sus atacantes.
En ambos casos, es una historia. En enero de 1942, en el momento más oscuro de la guerra, gobiernos en el exilio convirtieron el castigo de los crímenes de guerra en objetivo de guerra. Si antes todo se oscurece más, la serie plantea la pregunta del libro: ¿podemos reconstruir? Por eso el último episodio se monta al final.
Por cada episodio corre un hilo más discreto: victorias de la justicia que casi nunca son limpias.
El exdictador Efraín Ríos Montt es condenado por genocidio por un tribunal de su propio país. Diez días después, la sentencia se anula.
Alberto Fujimori es condenado a 25 años, indultado, devuelto a prisión y finalmente liberado.
Las juntas son juzgadas en 1985 y después indultadas. Las Abuelas de Plaza de Mayo siguen encontrando niños robados. En España se arrebataron bebés a sus madres durante décadas; en 2018 un tribunal dio por probado que un médico lo hizo, y lo absolvió.
La orden del juez Baltasar Garzón lleva a la detención de Pinochet en Londres. Pinochet vuelve a casa y muere sin sentencia. Garzón acaba en el banquillo por investigar los crímenes del franquismo.
Una revolución pacífica negociada en la Mesa Redonda, con una «línea gruesa» trazada bajo el pasado. Décadas después, la Mesa Redonda y el propio Lech Wałęsa, acusado de colaborar con la policía secreta, se convierten en armas de una guerra política.
Un tribunal suizo condena a 20 años a Ousman Sonko, ministro del Interior de Yahya Jammeh. Jammeh vive tranquilo en el exilio.
En dieciséis años, el tribunal de los Jemeres Rojos condena a tres hombres. Pol Pot muere sin juicio.
La Comisión de la Verdad y la Reconciliación cambia amnistía por verdad. Muchas víctimas saben qué ocurrió; pocas ven a alguien castigado.
El progreso es real, pero nunca limpio. Por eso merece ser contado.
«Magnífico. Absorbente y muy conmovedor, tiene toda la fuerza de un thriller bien construido.»
«Nos da la esperanza de que quienes causan tanto sufrimiento hoy rindan cuentas mañana.»
«Aborda con elocuencia uno de los dilemas más difíciles del momento: cómo juzgar a los criminales de guerra.»
Finalista del Moore Prize 2025 · Guardian Book of the Day
Steve Crawshaw apoya el proyecto y está dispuesto a implicarse de cerca. Lo proponemos como presentador y, si lo desea, como guionista o coguionista. Vivió esta historia como corresponsal de The Independent, director de Human Rights Watch en el Reino Unido y directivo de Amnistía Internacional.
También conoce la televisión: rodó un documental en Bielorrusia en 1985 y copresentó la serie de la BBC Germany Inside Out en 2002. Su libro Street Spirit, con prólogo de Ai Weiwei, trata del coraje que vence contra todo pronóstico.
Cocreador y productor de what the f*ck is going on, serie documental de cuatro capítulos desarrollada con CreativeChaos (Nueva York) a partir del libro de Klementyna Suchanow This Is War, sobre una red global de organizaciones ultraconservadoras y sus vínculos con el Kremlin (Deadline). Desde hace veinte años trabaja a diario en producción publicitaria. Guionista, director y montador de un documental para la televisión pública polaca sobre el resurgir del fascismo, en posproducción. Coproductor y montador del largometraje documental Nobody Knows My Name.
Historia, reportaje y un juicio en directo en uno. Episodios de 40 minutos fáciles de programar en lineal y a la carta, con un tema que seguirá vigente durante años.
Cada episodio termina en una sala donde el veredicto aún no ha llegado. Una temporada para un fin de semana, personajes de más de una docena de países y un final que nadie conoce todavía.
El libro se ha publicado en inglés, polaco, alemán y japonés. Los episodios transcurren en África, Asia, América Latina, Oriente Medio y Europa.
Socios de cualquier región pueden aportar financiación, rodaje en el lugar, archivos, expertos o testigos. Derechos y territorios se acuerdan caso por caso.
Cada episodio se apoya en archivos; los rodajes en varios continentes se reparten a lo largo de la temporada, normalmente uno o dos lugares por episodio. Las licencias de archivo son la gran incógnita, así que la cifra final seguirá al guion. Incluye los derechos de adaptación y la participación del autor. El desarrollo avanza por dos vías: fundaciones dedicadas a los derechos humanos y el derecho, y plataformas que pueden sumarse desde el concepto.
Total aprox. 2,5 M€ · 10 × 40′ · estimación
La justicia universal tiene acento español y latinoamericano. Fue la orden de un juez de la Audiencia Nacional la que llevó a detener a Pinochet en Londres en 1998, y desde entonces tribunales de España, Argentina y Chile han juzgado crímenes que parecían condenados al olvido. El episodio 4 y el 6 se cuentan desde Santiago y Madrid. Para el público hispanohablante, esta no es una historia ajena: es una de las suyas.
El juicio a Duterte, el pulso de Washington con La Haya, el alivio para Moscú y un libro que lo explica todo. Buscamos socios que quieran sumarse desde el principio y contar esta historia mientras sigue en marcha.
HablemosДокументальний серіал у розробці · 10 епізодів
За книжкою Стіва Кроушо
Воєнні злочини і боротьба за справедливість
У 1859 році швейцарський підприємець побачив поле битви під Сольферіно і вирішив, що війна мусить мати правила. Сьогодні ці правила тріщать, а в Гаазі колишній президент Філіппін чекає суду перед Трибуналом, проти якого Сполучені Штати щойно запровадили санкції. Десять серій про те, як люди без влади змусили владу відповідати перед судом. І про те, скільки з цього ми можемо втратити.
Буча, Газа, Іран, ордер на арешт Путіна, санкції проти Суду в Гаазі. Кожен заголовок спалахує і гасне до наступного випуску. Залишається відчуття, що світ утратив правила.
Ці правила виборювали конкретні люди, здебільшого висміяні у свій час: Анрі Дюнан, засновник Червоного Хреста; Рафал Лемкін, автор слова «геноцид»; А.Н.Р. Робінсон із Тринідаду і Тобаго, який тридцять років домагався постійного кримінального суду. Будували півтора століття. Розібрати можна за кілька років.
Марко Рубіо пообіцяв розібрати Суд «цеглина за цеглиною». Так його будували, і так його тепер розбирають: у липні звільнили головного прокурора, п’ять держав оголосили про вихід, у жовтні санкції запровадили проти всього Суду.
Подвійні стандарти не нові. Судді з Нюрнберга поверталися до колоніальних війн; Захід підтримував Піночета й Саддама, а потім відкрив Гуантанамо. У вересні місія ООН дійшла висновку, що придушення протестів в Ірані є злочинами проти людяності, а два удари США у війні з Іраном, один із них по початковій школі, можуть бути воєнними злочинами. Безкарність уже бувала нормою, і її було зламано. Цей серіал показує як.
Колишньої судді Суду в Гаазі.
Після розмови з Путіним російське дизпаливо може йти без санкцій до квітня 2027 року.
Суду, що видав ордер на арешт Путіна, блокують активи та послуги в США.
Есхіл завершив «Орестею» судом, а не ще одним убивством. У Нюрнберзі Роберт Джексон говорив про те, щоб зупинити руку помсти. Кожен епізод питає, для чого існує право і хто наважується казати владі правду, те, що греки називали парресією.
Справжні герої — люди на кшталт Цезаря, сирійського військового фотографа, який вивіз десятки тисяч знімків закатованих в’язнів, і Марії Ресси, філіппінської журналістки, якій Дутерте погрожував смертю.
Суд народився з оптимізму 1990-х, «кінця історії» Фукуями й «однополярного моменту» Краутгаммера. У Кампалі 2010 року Пан Гі Мун оголосив кінець епохи безкарності. Сьогодні МКС платить за цей утрачений оптимізм.
По черзі, від поля бою 1859 року до зали суду 2026-го. Кожен епізод несе одну велику справу й одну сцену з процесу над Дутерте, який триває, поки ми знімаємо.
Червень 1859 року. Анрі Дюнан, женевський підприємець, потрапляє на поле бою під Сольферіно: тисячі поранених, покинутих помирати. З цього потрясіння народжуються Червоний Хрест і перша Женевська конвенція. Війна отримує правила, але ніхто не відповідає за їх порушення, навіть кайзер Вільгельм II, якому після 1918 року обіцяли суд.
ЗаразМаніла, 11 березня 2025 року. Дутерте затримують в аеропорту й тієї ж ночі відправляють до Гааги.
12Двоє випускників права зі Львова дають назви злочинам, які їх не мали: Рафал Лемкін — геноциду, Герш Лаутерпахт — злочинам проти людяності. Обидва втрачають родини в Голокості. У січні 1942 року уряди у вигнанні, серед ініціаторів яких поляки Владислав Сікорський та Едвард Рачинський, роблять покарання воєнних злочинів метою війни. Потім Нюрнберг: уперше керівники держави відповідають перед судом.
ЗаразВдови в Манілі збирають свідоцтва про смерть і фотографії. Без них не було б справи.
12Переможці з Нюрнберга повертаються до колоніальних війн: британські табори в Кенії, французькі тортури в Алжирі, американські різанини у В’єтнамі. Майже нікого не карають. У Франкфурті прокурор Фріц Бауер віддає під суд персонал Аушвіцу всупереч бажанню власної країни забути.
ЗаразДавао, Дутерте — мер. Ескадрони смерті вбивають роками. Усі знають.
12Піночет захоплює Чилі з мовчазного схвалення Вашингтона. Червоні кхмери зберігають місце Камбоджі в ООН після полів смерті. Саддам Хусейн труїть газом курдів Халабджі, а його західні партнери відводять погляд. У Кракові молодий Кроушо бачить народження «Солідарності» й дізнається, що неможливе іноді стається.
Зараз2016 рік. Дутерте стає президентом: «Мені байдужі права людини».
Лондон, 1992 рік. Стів Кроушо, тоді журналіст The Independent, заходить до готельного номера Слободана Мілошевича й питає, чи уявляє той, що колись постане перед судом. Мілошевич сміється. Через дев’ять років він у камері в Гаазі. Між цими сценами: Сребрениця, Руанда й перші від часів Нюрнберга міжнародні трибунали.
ЗаразДутерте журналістці Марії Ресі: «Якщо мені доведеться вас убити, я вас уб’ю».
У Вінгспреді, штат Вісконсин, А.Н.Р. Робінсон із Тринідаду і Тобаго садить срібну ялину заради ідеї, з якої сміються майже всі: постійного міжнародного кримінального суду. 1998 року в Римі держави ухвалюють його статут. Лондон затримує Піночета. 2016 року Сулейман Гуенгуенг, колишній в’язень чадського диктатора Іссена Абре, бачить його засудження.
Зараз2018 рік. Коли МКС береться за «війну з наркотиками», Дутерте виводить Філіппіни з-під юрисдикції Суду. Це його не врятує.
Після 11 вересня Вашингтон вигадує «незаконних комбатантів» і відкриває Гуантанамо. Знімки з Абу-Ґрейб облітають світ. У Басрі британські солдати забивають до смерті адміністратора готелю Баху Мусу. 2010 року британський прем’єр нарешті визнає, що жертв «Кривавої неділі» вбили без жодних підстав. Демократії порушують правила, які самі написали.
ЗаразХто свідчитиме проти колишнього президента? Свідки на Філіппінах і ціна, яку вони платять.
Путін починає з Чечні; далі Грузія та Крим, а світ дивиться. У Сирії військовий фотограф під псевдонімом Цезар документує тіла закатованих в’язнів і виносить знімки на флешках. У Берліні адвокат Анвар аль-Бунні впізнає на вулиці офіцера, який колись запроторив його за ґрати. 2022 року суд у Кобленці засуджує цього офіцера, Анвара Раслана, до довічного ув’язнення.
ЗаразТравень 2026 року. Ордер МКС на сенатора Рональда «Бато» дела Росу, виконавця «війни з наркотиками».
Буча, квітень 2023 року. Кроушо стоїть там, де застрелили Ірину Фількіну; її впізнали за манікюром. Через рік він у кібуці Беері, за кілька кілометрів від Гази під бомбами. Гаага видає ордери на Путіна й Нетаньягу. Захід аплодує першому й засуджує другий, і від цієї відповіді залежить довіра до всієї системи.
ЗаразКвітень 2026 року. Судді підтверджують обвинувачення. Дутерте постане перед судом.
Дамаск після Асада: у кав’ярні-морозиві на старому базарі офіціанти співають пісні, що висміюють поваленого диктатора. Львів, травень 2025 року: формується трибунал щодо злочину агресії. Іран, 2026 рік: одна доповідь ООН звинувачує і режим, і Сполучені Штати. А Суд у Гаазі втрачає прокурора, бачить, як ідуть держави, і потрапляє під санкції Вашингтона.
Зараз30 листопада 2026 року. Перший день процесу. Вироку не знає ніхто. Серіал закінчується там, де закінчується наше знання.
Коли серіал буде готовий, стане ясніше, хто перемагає. Стів Кроушо описує обидві можливості історичними термінами.
Наступ на Суд, здається, вдається. Вороги справедливості здаються нестримними, як у найтемніший момент війни.
Наступ бодай частково відбито. Хвиля повертає, і право, що здавалося зламаним, виявляється сильнішим за нападників.
Так чи так, це історія. У січні 1942 року, в найтемніший момент війни, уряди у вигнанні зробили покарання воєнних злочинів метою війни. Якщо спершу стане ще темніше, серіал поставить питання книжки: чи зможемо ми відбудувати? Тому останній епізод монтуємо останнім.
Крізь кожен епізод проходить тихіша нитка: перемоги справедливості, які майже ніколи не бувають чистими.
Колишнього диктатора Ефраїна Ріоса Монтта засуджує за геноцид суд його власної країни. Через десять днів вирок скасовують.
Альберто Фухіморі отримує 25 років, його помилують, повертають до в’язниці, а зрештою звільняють.
Хунти судять 1985 року, потім милують. Бабусі з Пласа-де-Майо досі знаходять викрадених дітей. В Іспанії десятиліттями забирали в матерів немовлят; 2018 року суд визнав, що лікар це робив, і виправдав його.
Ордер судді Бальтасара Гарсона призводить до затримання Піночета в Лондоні. Піночет повертається додому й помирає без вироку. Гарсон згодом сам опиняється на лаві підсудних за розслідування злочинів франкізму.
Мирна революція, домовлена за Круглим столом, і «товста риска» під минулим. Через десятиліття Круглий стіл і сам Лех Валенса, якого звинувачують у співпраці з таємною поліцією, стають зброєю в політичній війні.
Швейцарський суд засуджує Усмана Сонко, міністра внутрішніх справ Ях’ї Джамме, до 20 років. Джамме спокійно живе у вигнанні.
За шістнадцять років трибунал щодо червоних кхмерів засуджує трьох осіб. Пол Пот помирає без суду.
Комісія правди і примирення обмінює амністію на правду. Багато жертв дізнаються, що сталося; мало хто бачить покараних.
Поступ справжній, але ніколи не чистий. Саме тому його варто розповісти.
«Чудова. Захоплива й дуже зворушлива, вона має всю силу добре збудованого трилера».
«Дає надію, що ті, хто сьогодні завдає стільки страждань, завтра постануть перед судом».
«Красномовно береться за одну з найважчих дилем нашого часу: як притягти воєнних злочинців до відповідальності».
Шортлист Moore Prize 2025 · Guardian Book of the Day
Стів Кроушо підтримує проєкт і готовий долучитися до нього впритул. Ми пропонуємо його як ведучого і, якщо він захоче, як сценариста чи співсценариста. Він пережив цю історію як кореспондент The Independent, директор британського відділення Human Rights Watch і директор в Amnesty International.
Він знає і телебачення: 1985 року зняв документальний фільм у Білорусі, а 2002-го був співведучим серіалу BBC Germany Inside Out. Його книжка Street Spirit із передмовою Ай Вейвея — про мужність, що перемагає всупереч усьому.
Співавтор і продюсер what the f*ck is going on, чотирисерійного документального серіалу, який розробляли з нью-йоркською CreativeChaos за книжкою Клементини Сухановой «Це війна», про глобальну мережу ультраконсервативних організацій та її зв’язки з Кремлем (Deadline). Уже 20 років щодня працює в комерційному продакшені. Сценарист, режисер і монтажер документального фільму для польського суспільного телебачення про відродження фашизму, нині на постпродакшні. Співпродюсер і монтажер повнометражного документального фільму Nobody Knows My Name.
Історія, репортаж і процес наживо в одному. Епізоди по 40 хвилин легко вписати в ефір і на платформи, а тема залишатиметься актуальною роками.
Кожен епізод закінчується в залі суду, де вирок ще не ухвалено. Сезон на один вікенд, герої з понад десятка країн і фінал, якого ще ніхто не знає.
Книжка вийшла англійською, польською, німецькою та японською. Епізоди розгортаються в Африці, Азії, Латинській Америці, на Близькому Сході та в Європі.
Партнери з будь-якого регіону можуть внести фінансування, зйомки на місці, архіви, експертів чи свідків. Права й території погоджуємо індивідуально.
Кожен епізод спирається на архіви; зйомки на кількох континентах розподілено на весь сезон, зазвичай одна-дві локації на епізод. Головна невідома — архівні ліцензії, тож остаточну суму визначить сценарій. Права на екранізацію та участь автора враховано. Розробка йде двома шляхами: через фонди, що працюють у сфері прав людини та права, і через платформи, які можуть долучитися вже на етапі концепції.
Разом бл. 2,5 млн € · 10 × 40′ · оцінка
Ця історія починається у Львові, де вчилися Лемкін і Лаутерпахт, і повертається туди у 2025 році, коли саме тут ухвалюють рішення про трибунал щодо злочину агресії. Буча, Херсон і вірш Вікторії Амеліної «Свідчення» відкривають у книжці розділ про Україну. Коли увага світу слабне, серіал ставить українські злочини в один ряд із Нюрнбергом, Руандою і Сребреницею. Так вони залишаються в історії, а не в стрічці новин.
Процес над Дутерте, протистояння Вашингтона з Гаагою, полегшення для Москви і книжка, що все це пояснює. Шукаємо партнерів, які хочуть долучитися від початку й розповісти цю історію, поки вона триває.
Поговорімо企画開発中のドキュメンタリーシリーズ・全10話
スティーヴ・クロウショーの著書をもとに
戦争犯罪と国際法廷の闘い
1859年、スイスの実業家がソルフェリーノの戦場を目にし、戦争にもルールが必要だと決意しました。いま、そのルールは軋んでいます。ハーグでは、フィリピンの元大統領が、米国の制裁を受けたばかりの裁判所で裁判を待っています。権力を持たない人々が、どのようにして権力者を法廷に立たせてきたのか。そして、私たちはそこから何を失いかねないのか。全10話で描きます。
ブチャ、ガザ、イラン、プーチンへの逮捕状、ハーグの国際刑事裁判所への制裁。見出しは燃え上がっては、次のニュースまでに消えていきます。残るのは、世界がルールを失ったという感覚です。
そのルールを勝ち取ったのは、当時たいてい笑われていた具体的な人々でした。赤十字を創設したアンリ・デュナン。「ジェノサイド」という言葉を生んだラファエル・レムキン。30年にわたり常設の刑事裁判所を訴え続けたトリニダード・トバゴのA・N・R・ロビンソン。築くのに一世紀半かかったものが、数年で壊されうるのです。
マルコ・ルビオは裁判所を「レンガを一つずつ」解体すると宣言しました。裁判所はまさにそうやって築かれ、いまそうやって崩されています。7月には主任検察官が解任され、5か国が脱退を表明し、10月には裁判所全体が制裁の対象になりました。
二重基準は新しいものではありません。ニュルンベルクの裁判官たちは植民地戦争へ戻り、西側はピノチェトやサダムを支え、グアンタナモを開きました。9月、国連の調査団は、イランの抗議弾圧は人道に対する罪にあたり、対イラン戦争での米軍の空爆2件（うち1件は小学校）は戦争犯罪の可能性があると結論づけました。不処罰が当たり前だった時代は以前にもあり、それは打ち破られました。このシリーズはその過程を描きます。
ハーグの国際刑事裁判所の元裁判官。
プーチンとの電話会談後、ロシア産ディーゼルは2027年4月まで制裁なしで流通可能に。
プーチンに逮捕状を出した裁判所の米国内資産が凍結され、サービスが停止される。
アイスキュロスは『オレステイア』を、さらなる殺人ではなく裁判で締めくくりました。ニュルンベルクでロバート・ジャクソンは「復讐の手を止める」ことを語りました。どのエピソードも、法は何のためにあるのか、誰が権力に真実を告げる勇気を持つのか――ギリシャ人がパレーシアと呼んだもの――を問います。
本当の主人公は、拷問された囚人の写真数万枚を国外に持ち出したシリアの軍属カメラマン「シーザー」や、ドゥテルテに殺害をほのめかされたフィリピンのジャーナリスト、マリア・レッサのような人々です。
国際刑事裁判所は1990年代の楽観、フクヤマの「歴史の終わり」とクラウトハマーの「一極の時代」から生まれました。2010年、カンパラで潘基文は不処罰の時代の終わりを宣言しました。いま国際刑事裁判所は、その失われた楽観の代償を払っています。
1859年の戦場から2026年の法廷まで、時代順に。各話は一つの大きな事件と、撮影と並行して進むドゥテルテ裁判の一場面で構成されます。
1859年6月。ジュネーブの実業家アンリ・デュナンは、ソルフェリーノの戦場で死を待つ何千もの負傷者を目にします。その衝撃から赤十字と最初のジュネーブ条約が生まれました。戦争にルールができても、違反の責任を問われる者はいません。1918年以降に裁判が約束されたヴィルヘルム2世でさえも。
現在マニラ、2025年3月11日。ドゥテルテは空港で逮捕され、その夜のうちにハーグへ移送される。
12リヴィウで法律を学んだ二人が、名前のなかった犯罪に名前を与えます。ラファエル・レムキンは「ジェノサイド」、ハーシュ・ラウターパクトは「人道に対する罪」。二人ともホロコーストで家族を失います。1942年1月、ポーランドのヴワディスワフ・シコルスキやエドヴァルト・ラチンスキらが主導した亡命政府は、戦争犯罪の処罰を戦争目的に掲げました。そしてニュルンベルク。国家の指導者が初めて法廷で裁かれます。
現在マニラの未亡人たちが死亡証明書と写真を集める。彼女たちなしに裁判はない。
12ニュルンベルクの勝者たちは植民地戦争へ戻ります。ケニアの英国の収容所、アルジェリアでのフランスの拷問、ベトナムでの米軍の虐殺。ほとんど誰も罰せられません。フランクフルトでは検事フリッツ・バウアーが、忘れたがる自国に抗ってアウシュヴィッツの職員を裁判にかけます。
現在ダバオ、市長時代のドゥテルテ。暗殺部隊が何年も殺し続ける。誰もが知っている。
12ピノチェトはワシントンの黙認のもとチリを掌握します。クメール・ルージュは「キリング・フィールド」の後も国連のカンボジア代表権を保ちます。サダム・フセインがハラブジャのクルド人を毒ガスで襲っても、西側のパートナーは目をそらします。クラクフでは若きクロウショーが「連帯」の誕生を目撃し、不可能なことが時に起こると学びます。
現在2016年。ドゥテルテが大統領に就任：「人権などどうでもいい」。
ロンドン、1992年。当時インディペンデント紙の記者だったスティーヴ・クロウショーは、スロボダン・ミロシェヴィッチのホテルのスイートを訪ね、いつか裁判にかけられる日を想像できるかと尋ねます。ミロシェヴィッチは笑い飛ばしました。9年後、彼はハーグの独房にいます。その間にスレブレニツァ、ルワンダ、そしてニュルンベルク以来初の国際法廷がありました。
現在ドゥテルテがジャーナリストのマリア・レッサに：「殺さなければならないなら、殺す」。
米ウィスコンシン州ウィングスプレッドで、トリニダード・トバゴのA・N・R・ロビンソンは、ほとんど誰もが笑ったアイデア――常設の国際刑事裁判所――のために銀色のトウヒを植えます。1998年、ローマで各国がその規程を採択。ロンドンはピノチェトを逮捕します。2016年、チャドの独裁者イッセン・ハブレの元囚人スレイマン・ゲンゲンは、ハブレの有罪判決を見届けます。
現在2018年。国際刑事裁判所が「麻薬戦争」の調査に乗り出すと、ドゥテルテはフィリピンを裁判所から脱退させる。だがそれで逃げ切れはしない。
9.11の後、ワシントンは「違法な戦闘員」という概念を生み出し、グアンタナモを開設します。アブグレイブの写真が世界を駆けめぐります。バスラでは英兵がホテル従業員バハ・ムーサを殴り殺しました。2010年、英国首相はついに「血の日曜日事件」の犠牲者が何の正当性もなく殺されたと認めます。民主主義国家が、自ら書いたルールを破るのです。
現在元大統領に不利な証言を誰がするのか。フィリピンの証人たちと、彼らが払う代償。
プーチンはチェチェンから始め、ジョージアとクリミアが続き、世界は見ているだけでした。シリアでは「シーザー」と呼ばれる軍属カメラマンが拷問死した囚人の遺体を記録し、その写真をUSBメモリで国外へ持ち出します。ベルリンでは弁護士アンワル・アル＝ブンニが、かつて自分を投獄させた将校を路上で見つけます。2022年、コブレンツの裁判所はその将校アンワル・ラスランに終身刑を言い渡しました。
現在2026年5月。「麻薬戦争」の実行者ロナルド・“バト”・デラロサ上院議員に国際刑事裁判所の逮捕状。
ブチャ、2023年4月。クロウショーは、イリーナ・フィルキナが撃たれた場所に立ちます。彼女はマニキュアで身元が確認されました。1年後、彼は爆撃下のガザから数キロのキブツ・ベエリにいます。ハーグはプーチンとネタニヤフに逮捕状を出します。西側は前者を称賛し、後者を非難する。その答え次第で、制度全体の信頼性が決まります。
現在2026年4月。裁判官が起訴事実を確認。ドゥテルテは裁判にかけられる。
アサド後のダマスカス。旧市街のスークのアイスクリーム店で、店員たちが倒れた独裁者をからかう歌をうたいます。リヴィウ、2025年5月：侵略犯罪のための特別法廷が形を取り始めます。イラン、2026年：一つの国連報告書が、政権と米国の両方を告発します。そしてハーグの国際刑事裁判所は検察官を失い、脱退する国々を見送り、ワシントンから制裁を受けます。
現在2026年11月30日。公判初日。判決は誰にもわからない。シリーズは、私たちの知る限りの地点で終わる。
シリーズが完成する頃には、どちらが勝ちつつあるかがもっと見えているはずです。スティーヴ・クロウショーは二つの可能性を歴史になぞらえます。
国際刑事裁判所への攻撃は成功するかに見えます。正義の敵は、戦争の最も暗い時期のように止めようがなく見えます。
攻撃は少なくとも部分的に退けられます。流れが変わり、壊れたかに見えた法が攻撃者よりも強いことが明らかになります。
どちらにしても、それは物語です。1942年1月、戦争の最も暗い時期に、亡命政府は戦争犯罪の処罰を戦争目的に掲げました。もし先にさらに暗くなるなら、シリーズは本と同じ問いを投げかけます。私たちは再建できるのか。だからこそ最終話は最後に編集します。
すべてのエピソードには、もう一つの静かな糸が通っています。決して完全には晴れない、正義の勝利です。
元独裁者エフライン・リオス・モントが自国の裁判所でジェノサイドの有罪判決を受ける。10日後、判決は無効にされる。
アルベルト・フジモリは禁錮25年の判決を受け、恩赦され、再び収監され、最後には釈放される。
軍政指導者たちは1985年に裁かれ、その後恩赦される。五月広場の祖母たちは今も奪われた子どもたちを見つけ続けている。スペインでは数十年にわたり赤ん坊が母親から奪われた。2018年、裁判所は医師の関与を認めながら、無罪とした。
バルタサル・ガルソン判事の逮捕状でピノチェトはロンドンで拘束される。ピノチェトは帰国し、判決を受けずに死ぬ。ガルソン自身は後にフランコ時代の犯罪を捜査したとして被告席に立たされる。
円卓会議で交渉された平和的な革命と、過去に引かれた「太い線」。数十年後、円卓会議も、秘密警察の協力者だったと非難されたレフ・ワレサ自身も、政治闘争の武器になる。
スイスの裁判所は、ヤヒヤ・ジャメ政権の内相ウスマン・ソンコに禁錮20年を言い渡す。ジャメ本人は亡命先で暮らし続けている。
16年間でクメール・ルージュ特別法廷が有罪にしたのは3人。ポル・ポトは裁かれずに死んだ。
真実和解委員会は真実と引き換えに恩赦を与えた。多くの被害者は何が起きたかを知ったが、誰かが罰せられるのを見た者は少ない。
前進は本物ですが、決して完全には晴れません。だからこそ語る価値があるのです。
「見事だ。引き込まれ、深く心を動かされる。よくできたスリラーの迫力がある」
「今日これほどの苦しみをもたらしている者たちが、明日には裁かれるかもしれないという希望をくれる」
「戦争犯罪人の責任をどう問うかという、現代で最も難しいジレンマの一つに雄弁に向き合っている」
ムーア賞2025最終候補・ガーディアン紙「今日の一冊」・日本語版『権力者を訴追する』（白水社）
スティーヴ・クロウショーはこの企画を支持し、深く関わる用意があります。私たちは彼をホストとして、そして本人が望めば脚本家または共同脚本家として提案します。彼はインディペンデント紙の特派員、ヒューマン・ライツ・ウォッチ英国代表、アムネスティ・インターナショナルの幹部として、この物語を現場で生きてきました。
テレビも知っています。1985年にベラルーシでドキュメンタリーを制作し、2002年にはBBCのシリーズ『Germany Inside Out』で共同司会を務めました。アイ・ウェイウェイが序文を寄せた著書『Street Spirit』は、困難に打ち勝つ勇気を描いています。
クレメンティナ・スハノフの著書『This Is War』をもとに、ニューヨークのCreativeChaosと共同開発した全4話のドキュメンタリーシリーズ what the f*ck is going on の共同企画者・プロデューサー。同作は超保守派団体の世界的ネットワークとクレムリンとのつながりを描く（Deadline）。20年にわたり、本業として広告映像の制作に携わる。ポーランド公共テレビ向けに、再び台頭するファシズムを扱うドキュメンタリーの脚本・監督・編集を担当（ポストプロダクション中）。長編ドキュメンタリー Nobody Knows My Name の共同プロデューサー・編集。
歴史、ルポルタージュ、進行中の裁判を一つに。40分のエピソードは放送枠にも配信にも組み込みやすく、テーマは何年も色あせません。
各話は、まだ判決の出ていない法廷で終わります。週末で見られる1シーズン、十数か国の登場人物、そして誰もまだ知らない結末。
原作は英語、ポーランド語、ドイツ語、日本語で刊行済み。舞台はアフリカ、アジア、ラテンアメリカ、中東、ヨーロッパに広がります。
どの地域のパートナーも、資金、現地撮影、アーカイブ、専門家や証人の紹介などで参加できます。権利と地域は個別に取り決めます。
各話はアーカイブ映像を使用します。複数の大陸での撮影はシーズン全体に分散し、1話あたり通常1〜2か所です。最大の未知数はアーカイブのライセンス料で、最終的な金額は脚本に従って決まります。原作の映像化権と著者の参加費を含みます。開発は二つの道で同時に進めます。人権と法に取り組む財団、そして企画段階から参加できるプラットフォームです。
総額 約250万ユーロ・10 × 40分・概算
日本はICCに最も多くの分担金を拠出している国です。そして2026年8月、米国が制裁を科したICC所長は、日本の赤根智子裁判官でした。東京裁判からハーグまで、この物語には日本の席があります。ドゥテルテ事件は、アジアの元国家元首がハーグで裁かれる初めてのケースでもあります。原作の日本語版『権力者を訴追する』は2026年3月に白水社から刊行され、サヘル・ローズさんが推薦を寄せています。
ドゥテルテ裁判、ワシントンとハーグの対立、モスクワへの手心、そしてそのすべてを説明する一冊の本。最初から参加し、物語が進行しているうちにそれを伝えたいパートナーを探しています。
お話ししましょうمسلسل وثائقي قيد التطوير · 10 حلقات
مقتبس عن كتاب ستيف كروشو
جرائم الحرب والمعركة من أجل العدالة
في عام 1859 وقف تاجر سويسري أمام ساحة معركة سولفرينو وقرّر أن للحرب قواعد لا بد منها. اليوم تتصدّع هذه القواعد، وفي لاهاي ينتظر رئيس الفلبين السابق محاكمته أمام محكمة فرضت عليها الولايات المتحدة عقوبات للتو. عشر حلقات عن أناس بلا سلطة أجبروا أصحاب السلطة على الوقوف أمام القضاء، وعن كل ما قد نخسره من ذلك.
بوتشا، غزة، إيران، مذكرة توقيف بحق بوتين، عقوبات على المحكمة في لاهاي. كل عنوان يشتعل ثم يخبو قبل النشرة التالية. ويبقى إحساس بأن العالم فقد قواعده.
هذه القواعد انتزعها أشخاص بعينهم، سخر منهم معاصروهم في الغالب: هنري دونان مؤسس الصليب الأحمر؛ رافائيل ليمكين الذي صاغ كلمة «إبادة جماعية»؛ آرثر روبنسون من ترينيداد وتوباغو الذي ناضل ثلاثين عامًا من أجل محكمة جنائية دائمة. استغرق البناء قرنًا ونصف قرن، ويمكن هدمه في سنوات قليلة.
تعهّد ماركو روبيو بتفكيك المحكمة «لبنةً لبنة». هكذا بُنيت، وهكذا تُفكَّك الآن: عُزل مدعيها العام في يوليو، وأعلنت خمس دول انسحابها، وفي أكتوبر فُرضت العقوبات على المحكمة بأكملها.
ازدواجية المعايير ليست جديدة. عاد قضاة نورمبرغ إلى حروب استعمارية، ودعم الغرب بينوشيه وصدام ثم فتح غوانتانامو. وفي سبتمبر خلصت بعثة أممية إلى أن قمع الاحتجاجات في إيران يرقى إلى جرائم ضد الإنسانية، وأن غارتين أمريكيتين في الحرب على إيران، إحداهما على مدرسة ابتدائية، قد تشكّلان جرائم حرب. كان الإفلات من العقاب هو القاعدة من قبل، ثم كُسر. وهذا المسلسل يروي كيف.
قاضية سابقة في المحكمة في لاهاي.
بعد اتصال مع بوتين، يمكن للديزل الروسي أن يتدفق بلا عقوبات حتى أبريل 2027.
المحكمة التي أصدرت مذكرة توقيف بحق بوتين تُجمَّد أصولها وتُقطع خدماتها في الولايات المتحدة.
أنهى إسخيلوس ثلاثية «الأوريستيا» بمحاكمة بدل جريمة قتل أخرى. وفي نورمبرغ تحدث روبرت جاكسون عن كفّ يد الانتقام. كل حلقة تسأل: ما الغاية من القانون، ومن يجرؤ على قول الحقيقة للسلطة، وهو ما سمّاه الإغريق «الباريسيا».
الأبطال الحقيقيون أشخاص مثل «قيصر»، المصوّر العسكري السوري الذي هرّب عشرات آلاف الصور لمعتقلين قضوا تحت التعذيب، وماريا ريسا، الصحفية الفلبينية التي هدّدها دوتيرتي بالقتل.
وُلدت المحكمة من تفاؤل التسعينيات، «نهاية التاريخ» لفوكوياما و«اللحظة الأحادية القطب» لكراوتهامر. وفي كمبالا عام 2010 أعلن بان كي مون نهاية عصر الإفلات من العقاب. واليوم تدفع المحكمة الجنائية الدولية ثمن ذلك التفاؤل الضائع.
بالترتيب، من ساحة معركة عام 1859 إلى قاعة محكمة عام 2026. كل حلقة تحمل قضية كبرى ومشهدًا من محاكمة دوتيرتي التي تجري بينما نصوّر.
يونيو 1859. يصل هنري دونان، رجل الأعمال من جنيف، إلى ساحة معركة سولفرينو: آلاف الجرحى متروكون للموت. من تلك الصدمة يولد الصليب الأحمر واتفاقية جنيف الأولى. صارت للحرب قواعد، لكن أحدًا لم يُحاسَب على خرقها، ولا حتى القيصر فيلهلم الثاني الذي وُعد بمحاكمة بعد 1918.
الآنمانيلا، 11 مارس 2025. يُعتقل دوتيرتي في المطار ويُنقل إلى لاهاي في الليلة نفسها.
12خرّيجا قانون من لفيف يمنحان أسماءً لجرائم بلا أسماء: رافائيل ليمكين للإبادة الجماعية، وهيرش لاوترباخت للجرائم ضد الإنسانية. كلاهما يفقد عائلته في الهولوكوست. في يناير 1942 جعلت حكومات المنفى، ومن أبرز من دفعها البولنديان فواديسواف سيكورسكي وإدوارد راتشينسكي، معاقبة جرائم الحرب هدفًا من أهداف الحرب. ثم نورمبرغ: لأول مرة يُحاكَم قادة دولة أمام محكمة.
الآنأرامل في مانيلا يجمعن شهادات الوفاة والصور. لولاهن لما وُجدت القضية.
12يعود منتصرو نورمبرغ إلى حروب استعمارية: معسكرات بريطانية في كينيا، وتعذيب فرنسي في الجزائر، ومجازر أمريكية في فيتنام. لا يكاد يُعاقَب أحد. وفي فرانكفورت يقدّم المدعي العام فريتس باور موظفي أوشفيتز إلى المحاكمة رغم رغبة بلاده في النسيان.
الآندافاو، دوتيرتي رئيسًا للبلدية. فرق الموت تقتل لسنوات. والجميع يعلم.
12يستولي بينوشيه على تشيلي بموافقة واشنطن الصامتة. ويحتفظ الخمير الحمر بمقعد كمبوديا في الأمم المتحدة بعد حقول القتل. ويضرب صدام حسين أكراد حلبجة بالغاز بينما يشيح شركاؤه الغربيون بأنظارهم. وفي كراكوف يشهد كروشو الشاب ولادة «تضامن» ويتعلم أن المستحيل يحدث أحيانًا.
الآن2016. دوتيرتي رئيسًا: «لا تهمني حقوق الإنسان».
لندن، 1992. يدخل ستيف كروشو، مراسل «ذي إندبندنت» آنذاك، جناح سلوبودان ميلوشيفيتش في الفندق ويسأله إن كان يتخيّل نفسه يومًا أمام محكمة. يضحك ميلوشيفيتش. بعد تسع سنوات يجلس في زنزانة في لاهاي. وبين المشهدين: سريبرينيتسا ورواندا وأولى المحاكم الدولية منذ نورمبرغ.
الآندوتيرتي للصحفية ماريا ريسا: «إن اضطررت إلى قتلك فسأقتلك».
في وينغسبريد بولاية ويسكونسن، يغرس آرثر روبنسون من ترينيداد وتوباغو شجرة تنّوب فضية من أجل فكرة يسخر منها الجميع تقريبًا: محكمة جنائية دولية دائمة. في روما عام 1998 تعتمد الدول نظامها الأساسي. وتعتقل لندن بينوشيه. وفي 2016 يشهد سليمان غينغينغ، السجين السابق لدى ديكتاتور تشاد حسين حبري، إدانته.
الآن2018. حين تتجه المحكمة إلى «الحرب على المخدرات» يسحب دوتيرتي الفلبين منها. لكن ذلك لن ينقذه.
بعد 11 سبتمبر تبتكر واشنطن «المقاتلين غير الشرعيين» وتفتح غوانتانامو. تجوب صور أبو غريب العالم. وفي البصرة يضرب جنود بريطانيون موظف الاستقبال في فندق بهاء موسى حتى الموت. وفي 2010 يقرّ رئيس وزراء بريطاني أخيرًا بأن ضحايا «الأحد الدامي» قُتلوا بلا أي مبرر. الديمقراطيات تخرق القواعد التي كتبتها بنفسها.
الآنمن سيشهد ضد رئيس سابق؟ الشهود في الفلبين والثمن الذي يدفعونه.
يبدأ بوتين بالشيشان، ثم جورجيا والقرم، والعالم يتفرّج. وفي سوريا يوثّق مصوّر عسكري يحمل الاسم الحركي «قيصر» جثث معتقلين قضوا تحت التعذيب ويهرّب الصور على ذواكر محمولة. وفي برلين يتعرّف المحامي أنور البني في الشارع على الضابط الذي سجنه ذات يوم. وفي 2022 تحكم محكمة في كوبلنز على هذا الضابط، أنور رسلان، بالسجن المؤبد.
الآنمايو 2026. مذكرة من المحكمة الجنائية الدولية بحق السيناتور رونالد «باتو» ديلا روزا، منفّذ «الحرب على المخدرات».
بوتشا، أبريل 2023. يقف كروشو حيث قُتلت إيرينا فيلكينا بالرصاص، وقد تعرّفوا عليها من طلاء أظافرها. بعد عام يكون في كيبوتس بئيري، على بعد كيلومترات من غزة تحت القصف. تصدر لاهاي مذكرتين بحق بوتين ونتنياهو. يصفّق الغرب للأولى ويدين الثانية، وعلى هذا الجواب تتوقف مصداقية المنظومة كلها.
الآنأبريل 2026. القضاة يثبّتون التهم. دوتيرتي سيمثل أمام المحكمة.
دمشق بعد الأسد: في محل للبوظة في السوق القديم يغنّي النُدُل أغاني تسخر من الديكتاتور المخلوع. لفيف، مايو 2025: تتشكّل محكمة لجريمة العدوان. إيران، 2026: تقرير أممي واحد يتّهم النظام والولايات المتحدة معًا. أما المحكمة في لاهاي فتفقد مدعيها العام، وتشهد انسحاب دول، وتفرض عليها واشنطن العقوبات.
الآن30 نوفمبر 2026. اليوم الأول من المحاكمة. لا أحد يعرف الحكم. ينتهي المسلسل حيث تنتهي معرفتنا.
حين يكتمل المسلسل سيتضح أكثر من ينتصر. يصوغ ستيف كروشو الاحتمالين بلغة التاريخ.
يبدو الهجوم على المحكمة ناجحًا. يبدو أعداء العدالة لا يُقهرون، كما في أحلك لحظات الحرب.
يُصدّ الهجوم ولو جزئيًا. ينقلب المدّ، ويتبيّن أن القانون الذي بدا محطّمًا أقوى من مهاجميه.
في الحالتين هي قصة. في يناير 1942، في أحلك لحظات الحرب، جعلت حكومات المنفى معاقبة جرائم الحرب هدفًا من أهداف الحرب. وإن ازداد الظلام أولًا، يطرح المسلسل سؤال الكتاب: هل نستطيع أن نعيد البناء؟ لذلك تُمنتج الحلقة الأخيرة في النهاية.
في كل حلقة خيط أهدأ: انتصارات للعدالة نادرًا ما تأتي نقية.
تدين محكمة في بلده الديكتاتور السابق إفراين ريوس مونت بالإبادة الجماعية. بعد عشرة أيام يُلغى الحكم.
يُحكم على ألبرتو فوجيموري بالسجن 25 عامًا، ثم يُعفى عنه، ثم يُعاد إلى السجن، ثم يُفرج عنه.
تُحاكَم المجالس العسكرية عام 1985 ثم يُعفى عنها. وما زالت جدّات ساحة مايو يعثرن على أطفال مسروقين. وفي إسبانيا انتُزع رضّع من أمهاتهم طوال عقود؛ وفي 2018 أقرّت محكمة بأن طبيبًا فعل ذلك، ثم برّأته.
مذكرة القاضي بالتاسار غارسون تقود إلى توقيف بينوشيه في لندن. يعود بينوشيه إلى بلده ويموت بلا حكم. وينتهي غارسون نفسه في قفص الاتهام لأنه حقّق في جرائم عهد فرانكو.
ثورة سلمية تم التفاوض عليها حول الطاولة المستديرة، مع «خط سميك» تحت الماضي. بعد عقود تصبح الطاولة المستديرة، وليخ فاونسا نفسه المتّهم بالتعاون مع الشرطة السرية، سلاحًا في حرب سياسية.
محكمة سويسرية تحكم على عثمان سونكو، وزير داخلية يحيى جامع، بالسجن 20 عامًا. أما جامع فيعيش في المنفى بهدوء.
في ستة عشر عامًا تدين محكمة الخمير الحمر ثلاثة رجال فقط. ويموت بول بوت دون محاكمة.
لجنة الحقيقة والمصالحة تقايض العفو بالحقيقة. كثير من الضحايا عرفوا ما جرى؛ وقليلون رأوا أحدًا يُعاقب.
التقدّم حقيقي، لكنه لا يأتي نقيًا أبدًا. ولهذا يستحق أن يُروى.
«رائع. آسر ومؤثر جدًا، فيه كل قوة رواية تشويق محكمة البناء.»
«يمنحنا الأمل بأن من يتسببون اليوم بكل هذه المعاناة قد يواجهون العدالة غدًا.»
«يواجه ببلاغة واحدة من أصعب معضلات عصرنا: كيف نحاسب مجرمي الحرب.»
القائمة القصيرة لجائزة مور 2025 · كتاب اليوم في الغارديان
يدعم ستيف كروشو المشروع ومستعد للانخراط فيه عن قرب. نقترحه مقدّمًا للمسلسل، وكاتبًا أو كاتبًا مشاركًا إن شاء. عاش هذه القصة مراسلًا لصحيفة «ذي إندبندنت»، ومديرًا لفرع هيومن رايتس ووتش في المملكة المتحدة، ومديرًا في منظمة العفو الدولية.
ويعرف التلفزيون أيضًا: صوّر فيلمًا وثائقيًا في بيلاروس عام 1985، وشارك في تقديم سلسلة BBC «Germany Inside Out» عام 2002. وكتابه «Street Spirit» بتقديم آي ويوي يتناول شجاعة تنتصر رغم كل الصعاب.
شارك في ابتكار وإنتاج what the f*ck is going on، وهو مسلسل وثائقي من أربع حلقات طُوِّر مع شركة CreativeChaos في نيويورك عن كتاب كليمنتينا سوخانوف This Is War، حول شبكة عالمية من المنظمات المحافظة المتطرفة وصلاتها بالكرملين (Deadline). يعمل منذ عشرين عامًا في الإنتاج التجاري. كاتب ومخرج ومونتير فيلم وثائقي للتلفزيون العام البولندي عن عودة الفاشية، في مرحلة ما بعد الإنتاج. منتج مشارك ومونتير للفيلم الوثائقي الطويل Nobody Knows My Name.
تاريخ وريبورتاج ومحاكمة جارية في عمل واحد. حلقات من 40 دقيقة يسهل إدراجها في البث وعلى المنصات، وموضوع سيبقى راهنًا لسنوات.
تنتهي كل حلقة في قاعة محكمة لم يصدر فيها الحكم بعد. موسم يُشاهد في عطلة نهاية أسبوع، وشخصيات من أكثر من عشر دول، ونهاية لا يعرفها أحد بعد.
صدر الكتاب بالإنجليزية والبولندية والألمانية واليابانية. وتدور الحلقات في أفريقيا وآسيا وأمريكا اللاتينية والشرق الأوسط وأوروبا.
يمكن لشركاء من أي منطقة الإسهام بالتمويل أو التصوير الميداني أو الأرشيف أو الخبراء أو الشهود. وتُحدَّد الحقوق والأقاليم مع كل شريك على حدة.
تعتمد كل حلقة على مواد أرشيفية؛ ويتوزع التصوير في عدة قارات على الموسم كله، وغالبًا موقع أو موقعان لكل حلقة. تراخيص الأرشيف هي المجهول الأكبر، لذا سيحدد السيناريو الرقم النهائي. يشمل المبلغ حقوق الاقتباس ومشاركة المؤلف. ويسير التطوير في مسارين: مؤسسات تعمل في حقوق الإنسان والقانون، ومنصات يمكنها الانضمام منذ مرحلة الفكرة.
المجموع نحو 2.5 مليون € · 10 × 40 دقيقة · تقدير
جزء كبير من هذه القصة يجري في عالمنا العربي. صور «قيصر» خرجت من سجون الأسد، وأول حكم على ضابط سوري رفيع جاء في كوبلنز بفضل ناجين ومحامين سوريين، ثم شهد السوريون سقوط النظام. حلبجة جرح لم يلتئم. الجزائر تحمل ذاكرة التعذيب الاستعماري. وفلسطين، العضو في المحكمة الجنائية الدولية منذ 2015، هي في قلب السؤال الذي يحدّد مصداقية المنظومة كلها. بالنسبة للمشاهد العربي، هذه ليست قصة بعيدة. إنها قصته.
محاكمة دوتيرتي، ومواجهة واشنطن مع لاهاي، ومتنفّس لموسكو، وكتاب يشرح كل ذلك. نبحث عن شركاء يريدون الانضمام منذ البداية ورواية هذه القصة وهي ما زالت تتكشّف.
لنتحدث